View message

«Рівень народжуваності в Україні, як і в усіх європейських та економічно розвинених країнах поза нашим континентом, уже давно не забезпечує навіть простого чисельного заміщення покоління батьків поколінням дітей, і, відповідно, кожне наступне покоління є меншим за попереднє, – зауважує науковиця. – Так, за нинішніх рівнів смертності немовлят, дітей раннього віку та підлітків, для забезпечення такого заміщення пересічна жінка упродовж свого життя має народити 2,15 дитини. <…> В Україні, за даними Держстату, 2021-го цей показник дорівнював 1,16. Після початку війни сумарний коефіцієнт народжуваності впав: за розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, до 1,0 — у 2022 році, а в 2023-му очікується ще нижчий. Таке падіння є цілком закономірним для умов воєнного часу, і питання полягає в тому, як швидко вдасться його відновити після Перемоги і до якого рівня.

Враховуючи те, що народження дитини дедалі менше є спонтанним, визначення інструментів впливу має спиратися як на доведені причинно-наслідкові зв’язки, так і на позицію населення. Всупереч результатам численних досліджень, виконаних у різних країнах у різні часи, переважна більшість людей переконані у можливості доволі швидкого підвищення народжуваності до бажаного рівня виключно завдяки зростанню добробуту. Насправді тенденції народжуваності — і це неспростовно доводить світовий досвід — регулюються значно більшою кількістю чинників, які до того ж мають різноспрямований вплив, різний на різних етапах розвитку. <...>

…українці хоча і вважають підвищення рівня життя критично важливим для прийняття рішення про народження дитини, першочергове значення надають не збільшенню соціальних трансфертів, а зростанню рівня оплати праці. Це свідчить про те, більшість опитаних [ідеться про опитування, що його здійснила соціологічна служба Центру Разумкова у 2019 році] переносить акценти з патерналізму, з очікувань державної допомоги на можливості заробляти. <...>

Дуже важливо, що, визначаючи головні, на їхню думку, інструменти державної політики, 22,8% українців звертають увагу на наявність умов для успішного поєднання професійної зайнятості із материнством/батьківством. А це разом із важливістю розширення мережі дитячих дошкільних закладів, на яку вказали 17,3% опитаних, свідчить про налаштованість на активну економічну діяльність, таку важливу в умовах практично неминучого дефіциту робочої сили в повоєнній Україні. <...>

Переважна більшість (майже 86%) респондентів репродуктивного віку (18–49 років) навіть в умовах війни мають уявлення щодо своїх дітородних намірів. Це свідчить про те, що народження дитини стає дедалі більш свідомим, а не випадковим. І для значної частини цих респондентів продовження війни, як вони говорять, не стане перепоною у народженні дитини. Тобто можна розраховувати на те, що діти в Україні будуть народжуватися навіть під час гарячої фази війни, хоча їх і буде мало.

Та водночас наявність дітородних планів, яка свідчить про свідоме ставлення до народження дитини, перекреслює очікування бебі-буму після Перемоги. Радше, можна розраховувати на певний компенсаційний приріст народжуваності, пов’язаний із досягненням визначених, передусім молоддю, стандартів рівня та якості життя».

«Після Перемоги Україна вирішуватиме одночасно ціле коло завдань, спрямованих на покращення демографічної ситуації, поліпшення якісних параметрів людського капіталу, компенсацію неминучої депопуляції, забезпечення потреб економіки в робочій силі належної кваліфікації. Як не існує чарівних пігулок від усіх хвороб, так не існує і простих рішень складних проблем, зокрема і демографічних. Ми маємо запроваджувати низку взаємопов’язаних заходів загального і локального характеру, які у своїй сукупності забезпечать підвищення якості життя в країні, але їхнє еклектичне застосування може не тільки не давати синергетичного ефекту, а навіть спричиняти небажані результати. Абсолютно беззаперечна необхідність підвищувати народжуваність пов’язана із зміною настанов, передусім молоді, і створенням таких умов, за яких подружжя може ці настанови реалізувати. Але якщо молода матір буде змушена (наприклад, через недоступність дитячих дошкільних і позашкільних закладів) на тривалий час іти з ринку праці, то це не лише скорочуватиме і без того обмежену пропозицію робочої сили, а й протидіятиме формуванню настанов на народження другої або третьої дитини, принаймні у пар із вищою освітою.

Як випливає із результатів опитування, для формування таких настанов важливою є загальна підтримка родини, зокрема через соціальні трансферти. Причому важливим є не тільки розмір, а й тривалість надання допомоги. За умов запровадження прогресивного оподаткування та/або істотного підвищення заробітної плати надзвичайно важливу роль відіграватимуть пільги сім’ям з дітьми. Поліпшення житлових умов, актуальне для молоді і до початку війни, стало значно важливішим через масштабні руйнування. Але це завдання, як, до речі, і багато інших, потребує різних інструментів розв’язання у великому місті та в сільській місцевості, в регіоні, який зазнав карколомних втрат, і там, де мова має йти передусім про додаткове будівництво.

<…> Покращення бодай однієї складової відкриває значно ліпші перспективи, і завданням сьогодення є напрацювання інструментарію для максимальної реалізації наявних резервів. Держава і суспільство загалом мають розгорнути широкомасштабну діяльність щодо важливості та престижності батьківства як такого, намагаючись сформувати у широких верств, передусім у молоді, настанови на дво-тридітну родину, і створювати умови для максимальної реалізації цих настанов.

Цілі демографічної політики, включно із політикою народжуваності, мають бути дуже амбітними, навіть недосяжними, оскільки лише такий підхід у змозі забезпечити рух у бажаному напрямку. Такою метою варто визначити домінування в Україні родин із двома дітьми», – наголошує академік Елла Лібанова.