31 жовтня 2023 року міжнародне фахове рецензоване видання «Biological Journal of the Linnean Society» («Біологічний журнал Ліннеївсього товариства», Велика Британія), що спеціалізується на еволюційній біології, опублікувало статтю «A cetacean limb from the Middle Eocene of Ukraine sheds light on mammalian adaptations to life in water» («Кінцівка китоподібного з середнього еоцену на території сучасної України проливає світло на пристосування ссавців до життя у воді»). З-поміж її авторів – науковці Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України та Національного науково-природничого музею НАН України. Автори першими у світі на реальному матеріалі описали досі не підтверджену, хоч і передбачену раніше стадію еволюції китоподібних – наявність задніх кінцівок у повністю водного виду, котрий, до того ж, виявився найдавнішим серед знайдених у Європі, про які відомо науці. Про цей визначний дослідницький результат пресслужба НАН України розпитала автора-кореспондента статті – провідного наукового співробітника відділу еволюційної морфології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України доктора біологічних наук, професора Павла Гольдіна.  Доктор біологічних наук, професор Павло Гольдін (фото пресслужби НАН України) |
– Почнімо, будь ласка, з головного, пане Павле. Чому присвячується Ваша стаття? Що нового й цікавого ви з колегами виявили?
– Наша стаття присвячена описові нової палеонтологічної знахідки та інтерпретації її еволюційного і функціонального значення у перетвореннях скелета китів до водного способу життя. Це [тобто знахідка] частина тіла кита – скам’янілі кістки еоценової епохи, віком від 43 до 42 мільйонів років. Кістки було знайдено 1951 року на півночі Луганщини – неподалік села Булгаківка, що приблизно на півдорозі між Старобільськом і Рубіжним. Тоді їх не визначили – лише позначили, що вони, ймовірно, належать якомусь морському ссавцю. І ось тепер, 70 років по тому,
завдяки ґранту Національного фонду досліджень України ми з колегами описали цю знахідку, створили тривимірні моделі кісток, поєднали їх і з’ясували, що це частина задньої кінцівки китоподібного.
 Світлини і схеми досліджених кісток (джерело: https://academic.oup.com/biolinnean/) |
 Етикетка до знахідки з фондосховища Національного науково-природничого музею НАН України. Автор фото – Павло Гольдін (джерело: www.facebook.com/pavel.goldin.5) |
Знахідка унікальна тим, що кінцівка за своєю будовою нагадує ласт або плавець. Бо ж сучасні кити мають тільки грудні плавці. А прадавні кити – предки сучасних – мали взагалі не плавці, а ноги. Тобто їхні передні й задні кінцівки були подібні до кінцівок наземних тварин або, наприклад, тюленів. Досі не знаходили такого кита, який мав би задні кінцівки-плавці на зразок передніх кінцівок-плавців, тобто ноги-плавці. Отже, перша в історії науки знахідка такої ноги-плавця – наша. Загалом еволюційні реконструкції передбачали можливість цієї стадії в еволюції китоподібних. Скажімо, така стадія еволюції була в іхтіозаврів: на ранніх етапах вони мали дві пари схожих кінцівок – передні й задні, а потім задні зменшились (не зникли, а саме зменшились), як це сталось і з сучасними китами. До такої ж стадії дійшли й плезіозаври – у них теж були повноцінні задні кінцівки, абсолютно схожі на передні. А от щодо китів існували тільки припущення. А ми їх підтвердили.
 Доктор біологічних наук, професор Павло Гольдін пояснює еволюцію скелета давніх китоподібних за допомогою схеми авторства Світозара Давиденка – його колеги й першого співавтора найсвіжішої статті (фото пресслужби НАН України) |
Цікаво, що задні кінцівки-плавці іноді проявляються у сучасних дельфінів – як атавізми. Це трапляється дуже рідко. Сучасній науці відомий один випадок, коли у дельфіна-афаліни в Японії виявили задні плавці, подібні до передніх. Але це виглядало як диво, як щось екстраординарне. Ми ж знайшли викопну, давно вимерлу тварину з приблизно такою ж будовою кінцівок.
До речі, я невипадково почав із визначення віку знахідки (43–42 мільйони років). Це найдавніша знахідка китоподібних в Європі.
– А загалом у світі траплялися й давніші?
– Так.
– Наскільки давні?
– Найдавніші китоподібні, які ще схожі на наземних ссавців, датуються віком від 51 до 53 млн років і походять з Індії та Пакистану. Дещо молодші – віком приблизно 47–48 мільйонів років – знайдено в Єгипті. Тобто давніші взагалі-то є, проте їхні рештки знаходили в інших регіонах світу.
– Ваш співавтор Олександр Ковальчук [провідний науковий співробітник відділу палеонтології Національного науково-природничого музею НАН України, доктор біологічних наук] назвав цю статтю підсумком «розкопок на горищі». Описана знахідка зберігалась у музейних фондах, чи не так?
– Саме так. Наші колеги з Національного науково-природничого музею НАН України називають це фондосховище «вишкою». Там зберігаються фонди часів Івана Підоплічка, який заснував Музей в тому вигляді, в якому він існує й зараз [Іван Підоплічко (1905–1975) – український зоолог і палеонтолог, засновник археологічної палеонтології в Україні. Наукові праці присвячено сучасній і викопній фауні, музейній справі. Організував створення наукових фондів і фондових колекцій скелетних матеріалів з палеонтологічних і археологічних розкопок, зокрема виконав натурну реконструкцію пізньопалеолітичного житла з кісток мамонта]. Підоплічко налагодив централізовану систему збору і зібрав дуже багато експонатів. Знайшов, наприклад, інженер у кар’єрі якусь скам’янілість – усе це надходило до Музею. Саме на «вишці» є чимало знахідок 1940-х, 1950-х і 1960-х років.
– Пан Вадим Яненко в одному зі своїх інтерв’ю розповідав, що динозаврів на території України ще не знайшли, але надія є. А чи можливі в Україні інші рештки, датовані приблизно таким же часом, що й описаний у вашій з колегами останній статті вид, або навіть давніші? Чи є перспективи знайти ще щось подібне? – Звісно, є.
– Де копати?
– Місця треба знати (усміхається). Це інформація для професіоналів, не для широкого загалу. Але з України дійсно походять багато знахідок і викопних ссавців, і викопних рептилій. Зокрема, відомі мезозойські рептилії. Вони представлені в колекціях Національного науково-природничого музею НАН України в Києві, Державного музею природи Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, інших поважних музеїв.
– А чи є перспективи для наступних «розкопок на горищі»? Припускаю, не всі фонди вивчено докладно і можна шукати далі.
– Можна. Я і сам ходжу туди вже не один рік, і співробітники Музею дуже плідно працюють у цьому напрямі. Тому, гадаю, ми маємо певні шанси ще щось пред’явити широкому загалові.
– Розкажіть, будь ласка, про своїх співавторів. Цікаво, що серед них є співробітник установи Національної академії медичних наук України.
– Це пан Роман Третьяков [лікар-рентгенолог відділу діагностики], він відповідав за комп’ютерну томографію. Ми запропонували співпрацю Інститутові травматології та ортопедії НАМН України, і нам пішли назустріч. Так вдалось отримати комп’ютерні томограми викопних кісток.
Їх датування здійснив пан Євген Соляник [кандидат геолого-мінералогічних наук], який багато років працював в Інституті геологічних наук НАН України, а нині живе і працює у США [в консалтинговій компанії «BugWare», яка на замовлення нафтових компаній виконує біостратиграфічні дослідження для визначення геологічного віку зразків порід зі свердловин і відслонень], але підтримує зв’язок зі своїми колегами, з якими співпрацюємо і ми (наприклад, разом із науковицями згаданого Інституту [старшим науковим співробітником відділу стратиграфії та палеонтології кайнозойських відкладів кандидатом геологічних наук] Тетяною Шевченко і [завідувачкою цього відділу кандидатом геолого-мінералогічних наук] Тамарою Рябоконь ми опублікували попередню свою статтю (теж за першого авторства [молодшого наукового співробітника відділу еволюційної морфології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидата біологічних наук] Світозара Давиденка) –
про кита, рештки якого знайшли на околицях Києва, у Пирогівському кар’єрі). Саме ці колеги порадили звернутися до пана Євгена по докладне датування нанопланктону з крихт породи навколо досліджуваної ноги. Так ми дізналися про її вік – близько 43 млн років.
– Наостанок поділіться, будь ласка, планами на найближче майбутнє.
– Будемо обробляти вже одержані результати. Адже і цю, і попередню працю ми підготували в межах підтриманого Національним фондом досліджень України проєкту з вивчення перетворення скелету під час переходу тварин до водного й повітряного способів життя. Маємо дуже багато результатів, які тепер потрібно оприлюднити, що ми й робимо. Отже, найближчим часом сподіваємося на нові публікації з цієї теми.
Спілкувалася Сніжана Мазуренко