13 лютого 2024 року виповнюється 150 років від дня народження одного з видатних учених кінця ХІХ − початку ХХ століття, засновника низки фундаментальних розділів сучасної хімії, талановитого організатора науки і педагога, відомого громадського діяча академіка Лева Володимировича Писаржевського. 20 лютого 2024 року з нагоди цього ювілею відбудеться розширене урочисте засідання вченої ради Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України, на якому заслухають доповідь про життя й діяльність академіка Лева Писаржевського, а також наукові повідомлення стипендіатів стипендії ім. Л.В. Писаржевського для молодих вчених і спеціалістів Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України.
 |
Лев Писаржевський народився 13 лютого 1874 року в Кишиневі. 1896 року закінчив Новоросійський університет, де і розпочав свою наукову діяльність під керівництвом професора Петра Григоровича Мелікішвілі. Протягом двох років (у 1900–1902 роках) був у відрядженні в Німеччині – працював у Фізико-хімічному інституті Оствальда (Ляйпціґ). 1902 року в Одесі захистив магістерську дисертацію «Перекиси та надкислоти», 1913 року в Петербурзі – докторську дисертацію «Вільна енергія хімічної реакції та розчинник». 1925 року був обраний дійсним членом Всеукраїнської академії наук, 1930 року – Академії наук СРСР. Лауреат премії ім. В.І. Леніна (1930), нагороджений орденом Леніна (1935), Заслужений діяч науки УРСР (1935).
Характеризуючи наукову спадщину Лева Писаржевського, слід відзначити, по-перше, роботи з вивчення будови та властивостей пероксидних сполук. 1899 року за цикл праць «Дослідження над пероксидами» Л.В. Писаржевському та П.Г. Мелікішвілі присудили найвищу нагороду Петербурзької академії наук − премію імені М.В. Ломоносова. Згідно з теорією, яку розробив Лев Писаржевський, перекиси є сольовими сполуками кислоти – перекису водню з основами. Систематичне дослідження властивостей численних перекисних сполук дало змогу Левові Писаржевському вперше з’ясувати засадничі закономірності їхньої стійкості залежно від місця відповідного елемента у періодичній системі, допомогло відкрити нові надкислоти, синтезувати чимало нових перекисних сполук, зокрема перборатів, які, поряд із перкарбонатами, дістали широке технічне застосування у промисловості як дезінфектанти й відбілювачі. Праці Лева Писаржевського про пероксиди суттєво вплинули на розвиток цієї важливої галузі хімії.
До першорядних досягнень Лева Писаржевського належить великий цикл праць, що стосується широкої галузі хімії – впливу розчинника на хімічні реакції, які були предметом його докторської дисертації. Фундаментальним висновком цього циклу робіт стало визнання не менш важливого, ніж у фізичної теорії розчинів Вант-Гоффа–Арреніуса, значення хімічної взаємодії розчинника з розчиненою речовиною. Ці праці спрямували подальший розвиток теорії розчинів у бік об’єднання фізичних і хімічних уявлень, а також ліквідували протистояння фізичної та сольватної теорій, і сьогодні фізична хімія розчинів розвивається саме таким шляхом.
До скарбниці світової науки увійшли розроблені Левом Писаржевським на початку ХХ століття основи електронної теорії в хімії, які революційно змінили усталені на той час наукові засади, заклали підвалини сучасної теорії хімічної будови і багатьох уявлень про електронну природу хімічних явищ. Згідно з головними положеннями цієї теорії саме електрон відіграє у хімії виключну роль – як частка, що відповідає за утворення молекул, їхню активацію та хімічні перетворення.
На основі електронних уявлень Лев Писаржевський уперше запропонував класичне визначення дуже поширених окисно-відновних процесів як реакцій, що відбуваються з перенесенням електрона: «Окиснення – це втрата електронів, відновлення – приєднання останніх». Застосування електронної теорії до електрохімічних систем заклало сучасні засади електрохімії як науки. Зокрема, з позицій електронної хімії було пояснено виникнення стрибка потенціалу між металом і розчином, природу електродних процесів, виникнення електричного струму в гальванічних елементах, по-новому витлумачено осмотичну теорію Нернста (одну із засадничих в електрохімії).
Лев Писаржевський зі своїми учнями Володимиром Ройтером (1961 року обраний членом-кореспондентом АН УРСР), Симоном Рогинським (1939 року обраний членом-кореспондентом АН СРСР) і Михайлом Поляковим (згодом доктор хімічних наук, професор) заклав засади електронної теорії каталізу, яка розкривала природу дії каталізатора як первинної адсорбції молекул, що реагують, і подальшої їхньої активації за участю електронів та йонів каталізатора.
Положення електронної теорії хімічних перетворень заклали сучасні фізико-хімічні засади багатьох розділів хімії, розкрили вплив електронної будови речовин на їхні хімічні та фізичні властивості, на швидкість і напрям їхніх хімічних перетворень, склали базу сучасних фізико-хімічні принципів керування хімічними процесами, а також визначили шляхи одержання нових речовин і матеріалів із заданими властивостями.
Під час Першої світової війни Лев Писаржевський із колегами у стислі терміни розробили виробництво перекису водню, уротропіну, саліцілових препаратів тощо; запропонували метод одержання йоду із золи водоростей (було побудовано дослідний завод, який продукував чимало йоду); організували виробництво спрощених протигазів, які врятували життя тисячам солдатів.
Лев Писаржевський був не лише видатним ученим, а й чудовим організатором, педагогом, визначним громадським діячем. Він ініціював і організував створення низки закладів вищої освіти і науково-дослідних установ – Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (1916), Українського державного хіміко-технологічного університету (1930), першого в Грузії Науково-дослідного хімічного інституту ім. П.Г. Мелікішвілі (1929), першого в СРСР інституту фізичної хімії (1927), який очолював у 1927–1938 роках (нині це Інститут фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України). Його курси лекцій та підручники містили найновітніші уявлення в науці й були дуже популярними, на них виховали не одне покоління студентів і викладачів.
Серце Лева Володимировича перестало битися 23 березня 1938 року. Вченого поховали в місті Дніпро. Парк, у якому він спочиває, названо на його честь.
Ідеї Лева Писаржевського успішно розвиваються в Інституті фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України й багатьох установах Відділення хімії НАН України, інших українських, а також іноземних хімічних центрах. Адже сучасну хімію – теорію хімічної будови, реакційної здатності, механізмів неорганічних і органічних реакцій, фізичну хімію розчинів, електрохімію, каталіз, фотохімію, адсорбцію тощо – неможливо уявити без електронних підвалин, що їх заклав Лев Писаржевський.
Пам’ять про академіка Лева Володимировича Писаржевського увічнено меморіальною дошкою на фасаді головного корпусу Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України. У Меморіальній кімнаті Інституту розгорнуто постійну експозицію, що розповідає про Лева Володимировича, світла постать якого назавжди збережеться в українській науці та вдячній пам’яті багатьох поколінь учених.
1964 року Національна академія наук України заснувала премію ім. Л.В. Писаржевського, яку присуджує за видатні наукові роботи в галузі хімії та хімічної технології.
За інформацією Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України