Федір Михайлович Муравченко (18.III.1929 – 08.II.2010) – відомий учений у галузі авіаційного двигунобудування, доктор технічних наук (1991 р.), член-кореспондент НАН України (2003 р.), заслужений діяч науки і техніки України (2003 р.), лауреат Державної премії СРСР (1984 р.), Державної премії України в галузі науки і техніки (1994 р.), Герой України (2002 р.), нагороджений медалями і орденами: Трудового Червоного Прапора (1971 р.), Жовтневої Революції (1981 р.), «За заслуги» III ступеня (1994 р.), II ступеня (1999 р.) та І ступеня (2005 р.).
Ф.М. Муравченко народився 18 березня 1929 р. в с. Запоріжжя-Грудувате Синельниківського району Дніпропетровської області. Після закінчення Харківського авіаційного інституту в 1954 р. розпочав свій професійний шлях у Запорізькому машинобудівному конструкторському бюро «Прогрес». З 1989 р. Федір Михайлович – керівник і генеральний конструктор ДП «Івченко-Прогрес», а з 2007 р. – голова корпорації «НВО «О. Івченко».
Ф.М. Муравченко – знаний конструктор у галузі авіаційного двигунобудування, його роботи збагатили науку і техніку досягненнями першорядного значення. За роки творчої діяльності він брав участь у створенні 44 типів і модифікацій авіаційних і наземних газотурбінних двигунів (ГТД), які експлуатуються сьогодні в понад 100 країнах світу. Працюючи на посадах керівника групи пускових пристроїв, керівника відділу камер згоряння, провідного конструктора, Федір Михайлович був одним із піонерів розроблення повітряних систем запуску газотурбінних двигунів, що забезпечили автономність літаків у експлуатації, камер згоряння з безпрецедентними на той час показниками надійності і ресурсу, конверсії авіаційних ГТД для застосування в наземних енергетичних установках. Наприкінці 60-х років учений очолив новий напрям діяльності підприємства – створення турбореактивних двигунів (ТРДД) із великим ступенем двоконтурності. У 1976 р. під керівництвом Ф.М. Муравченка було створено перший у СРСР такий двигун – Д-36, що у своєму класі потужності був найкращим у світі за економічністю та екологічними характеристиками.
Працюючи заступником головного конструктора, з 1983 р. – головним конструктором, а з 1989 р. – генеральним конструктором, Федір Михайлович запропонував і обґрунтував основні концепції комплексного розв’язання проблем створення високоефективних ТРДД із великим ступенем двоконтурності, що не мають аналогів у вітчизняному авіадвигунобудуванні, а за деякими показниками і в світовій практиці. Зокрема, розроблено наукові засади створення двигунів трьохвальної схеми з установкою кожного ротора на двох опорах; модульної конструкції авіаційних двигунів; високонадійних опор роторів турбін, що працюють в ускладнених умовах; високоефективної системи автоматичного управління на базі всережимних регуляторів і струменевих датчиків; управління процесом доведення двигунів на базі залежності між кількістю дефектів, ресурсом і стендовими напрацюваннями; визначення висотно-швидкісних характеристик на літальній лабораторії.
Наукові розробки Ф.М. Муравченка викладені в понад 200 наукових працях і публікаціях, свідоцтвах на винаходи й підсумовані в його дисертаційних роботах на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора технічних наук.
На основі запропонованих концепцій за безпосередньої участі і під керівництвом ученого створено авіаційні двигуни: перший вітчизняний ТРДД із високим ступенем двоконтурності Д-36 (6 модифікацій, що експлуатують на літаках Ан-72, Ан-74, Ан-74ТК-300, Як-42); найпотужніший вітчизняний двигун Д-18Т для важких транспортних літаків Ан-124 «Руслан» і Ан-225 «Мрія»; найпотужніший у світі турбовальний двигун (ТВГТД) Д-136 для гелікоптера Ми-26; ТРДД ДВ-2 для чеського навчально-тренувального літака L-59; турбогвинтовий двигун (ТВД) ТВ3-117ВМА-СБМ1 і допоміжний двигун АИ9-3Б для літака Ан-140; ТРДД Д-436Т1/ТП/148 для літаків Ту-334, Бе-200, Ан-148; ТРДД АИ-222-25 для російського навчально-бойового літака Як-130. Окрім цього, за життя вченого під його керівництвом почалися розробки: першого у світі турбогвинтовентиляторного двигуна Д-27 для транспортного літака Ан-70; ТРДД АИ-22 для літака Ту-324; ТРДД АИ-222К-25Ф із форсажною камерою для китайського УТЛ L-15; ТВД АИ-450С-2 для чеського легкого багатоцільового літака EV-55; ТВГТД АИ-450М для гелікоптера Ми-2М; ТРДД Д-18Т 4 серії для літака Ан-124-100; газотурбінного приводу АИ-12.
Створено також такі наземні газотурбінні приводи: Д-336 та АИ-336 для газотранспортних систем України, Росії, Ірану, Туреччини, Болгарії, Азербайджану, Узбекистану; АИ-2500 й АИ-6000 для компактних пересувних електростанцій; генератор інертних газів АИ-19ГІГ.
Неординарність у пошуку технічних рішень, притаманна Федорові Михайловичу, у повному обсязі проявилася в діяльності з конвертації авіаційних двигунів у наземні газотурбінні установки. Зокрема, він автор і керівник робіт зі створення малоемісійної камери згоряння, що забезпечила безпрецедентні екологічні характеристики двигунам для енергетичних та газоперекачувальних станцій.
Особливою заслугою Ф.М. Муравченка є розроблення моделі діяльності дослідно-конструкторського підприємства в умовах економічної кризи. В основі моделі переорієнтація значної частки потенціалу підприємства (в умовах припинення державного фінансування розроблень і відсутності у споживачів коштів на придбання нових двигунів) на діяльність із підвищення споживчих властивостей двигунів, які серійно виробляють і експлуатують, їх ремонт, надання інжинірингових послуг. Завдяки впровадженню цієї моделі економічної діяльності очолюване Ф.М. Муравченком підприємство ДП «Івченко-Прогрес» не тільки зберегло інтелектуальний і виробничий потенціал у роки кризи, але й виявилося найбільш дієздатним серед подібних установ колишнього СРСР. З початку 90-х років на підприємстві було створено і сертифіковано шість типів нових авіаційних двигунів і чотири типи наземних модифікацій, започатковано розроблення ще 10 типів двигунів.
Значну увагу вчений приділяв підготовці наукових і технічних кадрів. Він був професором кафедри конструкції і міцності авіаційних двигунів Харківського національного аерокосмічного університету «ХАІ». Сім його учнів захистили дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук.