Видавничий дім «Академперіодика» НАН України опублікував працю «Шлях з первісності у цивілізацію. Українські шати середньовіччя», підготовлену під егідою Інституту історії України НАН України. Це перша книга першого тому фундаментального сучасного гранд-наративу «Україна. Нариси історії». У ній розглянуто процеси формування історично-географічного ландшафту, суспільно-політичних форм, духовних і культурно-соціальних практик, що відбувалися на охоплених кордонами сучасної Української держави теренах у пре- та протоісторичні часи, на етапі переходу доісторичної епохи у період, репрезентований специфікою регіонально-локальних форматів раннього, класичного, пізнього (або високого) середньовіччя. За опорні взято знакові історичні феномени (давньоруську державність, християнізацію простору Київської Русі, досвід контактів зі степовими соціополітичними структурами, український етногенез тощо), які акумулювали у собі або визначали еволюційні зміни цих епох, переломлені в українській специфіці. Книга буде цікавою для широкої аудиторії.
 |
Кожна з національних варіацій європейського історієписання має свою структуру віх і пластів минувшини, самобутню логіку сюжетів, дослідницьких підходів і проблем. Не є винятком і українська історіографія з характерним для неї багатоголоссям представлення нашого минулого, що випливає з його соціокультурних розривів, уведення інших етнокультурних елементів, належності етнічних земель до різних цивілізаційних комплексів і держав, геополітичного становища, інтенсивності й тривалості хвиль господарського, культурного, політичного оновлення та реформування, самобутніх механізмів спадкоємності, себто побутування відмінних, інколи контраверсійних, традицій, їхнього перехрещування, змагань або взаємодоповнень. Чи не найрельєфніше ці засадничі принципи презентації українського минулого відбито в композиційній структурі нової книги.
Власне, в її структурний каркас закладено відразу кілька великих темпоральностей тяглістю не в одне тисячоліття або століття історичного часу, кожна з яких демонструє своєрідну вулканічність переходів у нову цивілізаційну якість на тлі збереженості певної виразності рудиментів попередніх еволюційних циклів. Очевидно, що, як ніколи потім, саме ці ранні періоди сповнені не лише чередуванням в українських просторових межах – з їхнім розмаїттям придатних для існування людських колективів природно-кліматичних ніш – численних форм гуртування соціальних спільностей і моделей державності, а й зустрічей та перехрещувань різних цивілізаційних хвиль, діаметральність пропозицій і викликів яких, власне, і спричинила формування особливого суспільного архетипу українця та наповнення своєрідною специфікою утвореного протягом тисячоліть українського мікрокосму.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Книгу вирізняє новаторське подання історії буття первісної людини у геоприродному та соціокультурному середовищах, які територіально локалізуються кордонами сучасної України. Чільне місце у ній посідає висвітлення процесу переходу від преісторичних до історичних часів, а також соціокультурних впливів античного світу на Північне Причорномор’я. Із новітніх позицій зображено історію Русі, яка розглядається у світлі структур і ритуалів влади, елементів ідеології, територіальних окреслень та етнічності, архітектоніки економіки і соціальності тощо. Водночас середньовічна історія репрезентована з соціо- й етнокультурних перспектив кочового Сходу та Півдня. Оригінальне прочитання і концептуальне потрактування здобули й інші історичні епохи, зокрема, литовська та польська / річпосполитська доба в історії України.
Завдяки комбінуванню різних ракурсів і масштабів віддалені періоди в історії України конструюються і висвітлюються з відмінних, часом навіть полярних перспектив, що не в останню чергу обумовлюється специфікою, а водночас крайньою обмеженністю джерельної бази. Наочно це, наприклад, демонструють практики студіювання у так званій доісторичній добі. Адже преісторія відбилася лише в археологічних пам’ятках, відповідно її уявні сторінки майже не містять імен героїв чи антигероїв, вождів або шаманів. Тож через деперсоніфікованість преісторичного знання виклад у цій дисципліні набув соціо- та культурологічного вигляду, коли вчені змушені переважно оперувати «групами», «колективами», «населенням», «традиціями», «культурами» тощо.
Національна проєкція середньовіччя, асоційованого в Україні (принаймні на його двох перших стадіях) з княжою добою, потужно вписалася в європейський простір акордом києво-руського державотворення, підхопленого і розвинутого на галицько-волинських теренах; актом початків формування української православної традиції, інституційно символізованої першою на Русі Київською митрополією, яка унаочнювала собою українську етнічну, а пізніше національну ідентичність; особливим форматом українського етногенезу, який підготував ґрунт для ранньомодерного націєтворення; мультивекторністю сформованого у межах України культурно-духовного простору, який завжди культивував у собі насамперед українську складову. Навіть історично визначена спрямованість еволюційної специфіки окремих українських регіонів, зумовлена поляризацією зон впливів, радше підкреслювала спільні для них характерності, ніж наголошувала на факторах протиставлення (останнє слід трактувати не як історично посталу об’єктивність, а як результат проявлення у різні часи політичних чи ідеологічних маніпулятивних спекуляцій).
Своєрідним рефреном крізь першу книгу проходить думка про те, що фактично заданий двома першими розділами вектор геоісторичної парадигми визначив подальшу проєкцію формування просторово-суспільного середовища України як місце розвитку українського соціуму. Тим самим задається спрямованість його самоідентифікації у навколишньому світі, визначаються територіально-політичні конфігурації форматів його державотворчості, забезпечується ресурсний базис для розвитку національної економіки та формування культурно-ментальної матриці українців, а також прогнозується спрямованість і дестабілізаційний фактор геополітичних викликів. Саме на цьому підґрунті на завершення середньовіччя почала складатися та геополітична композиція, у силовому полі якої вже на початках модерності для України визначився формат боротьби за національну державність, що сьогодні повторюється в дещо модифікованих розкладах розв’язаного Російською Федерацією – наступником середньовічної Московії – у центрі Європи цивілізаційного конфлікту.
Авторський колектив:
- старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України кандидат історичних наук Василь Балушок;
- доцент кафедри тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка кандидат історичних наук Олександр Галенко;
- науковий співробітник Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Дмитро Гаскевич;
- старший науковий співробітник Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Олександр Дяченко;
- завідувач відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України член-кореспондент НАН України Олександр Моця;
- науковий співробітник Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Валентин Панковський;
- завідувач відділу історії середніх віків Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України кандидат історичних наук Ілля Паршин;
- головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України доктор історичних наук, професор Володимир Ричка;
- провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України кандидат історичних наук Олена Русина.
Бібліографічний опис видання:
Шлях з первісності у цивілізацію. Українські шати середньовіччя / НАН України, Ін-т історії України. — Київ: Академперіодика, 2023. — 658 с., 136 с. іл. — (Україна. Нариси історії).
За інформацією Інституту історії України НАН України