Оприлюднено наукову монографію завідувачки відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України члена-кореспондента НАН України Ярослави Верменич «Українсько-російське пограниччя у просторі конфлікту ідентичностей в історії та сучасності» (за редакцією директора цього Інституту, академіка-секретаря Відділення історії, філософії та права НАН України академіка НАН України Валерія Смолія), підготовлену в межах бюджетної програми «Підтримка розвитку пріоритетних напрямів наукових досліджень» (КПКВК 6541230). Книгу присвячено кризовим вимірам ідентифікаційних стратегій розвитку пограничних соціумів і з’ясуванню чинників виникнення контроверсійних моделей історичної пам’яті на порубіжжі.  |
У монографії наголошено, що активізація міжцивілізаційних конфліктів докорінно змінює уявлення про глобальний і локальний простори, різко послаблює значення вертикальних ієрархій і водночас збільшує потенціал горизонтальних просторових взаємодій. У глобальному суспільстві, де звужуються простір і час, зникають кордони, взаємозалежність людей суттєво посилюється. Хоча глобалізація і покликана об’єднувати народи і цивілізації, але вона може призводити до виникнення зворотної ситуації, за якої інтеграційні процеси спричиняють антагонізм і суперництво. Коли суперництво загострюється і переходить у формат «зіткнення цивілізацій», спрацьовує аксіологічна парадигма конфлікту у вигляді моделі несумісності та протистояння цінностей. У новому світовому порядку лінії «культурних розломів» – меж між цивілізаціями – стають тими межами, вздовж яких і можуть виникати основні конфлікти.
Цивілізаційну динаміку розвитку суспільних систем зумовлює геопросторова матриця, яка формує культурну ідентичність і окреслює структуру генотипу цивілізаційного утворення, конструює суспільний метанаратив, що консолідує соціальних суб’єктів у системну єдність. Ідентичність цивілізації ґрунтується на властивій тільки їй системі цінностей, що їх вона генерує та репрезентує для досягнення відповідного ефекту чи впливу. Це своєрідна аналітична «лінза», крізь яку найкраще проглядаються як консолідаційні, так і конфліктні практики в історичному розвитку держав. Глобальна турбулентність суттєво актуалізує наратив «конфлікту цивілізацій», основою якого є осмислення динаміки світоглядних протистоянь у ракурсі ціннісно-історичних відмінностей, стратегій конфронтації інтересів і принципів, практик боротьби за території та ресурси. Регіонально-просторові суперечки та ментальні «зсуви» кордонів глобального й локального буття, які дезорієнтують людину в просторі, призводять до втрати орієнтирів, пов’язаних із традиційними нормами і цінностями, додають потужний ідентифікаційний компонент до наративу «конфлікту цивілізацій».
Проблема цивілізаційної ідентифікації для України є смисложиттєвою, вона пов’язана з усім досвідом історичної пам’яті й зумовлює глобалізаційні стратегії подальшого розвитку. Соціокультурна еволюція на українських теренах ніколи не відбувалася безболісно, оскільки в ній завжди взаємодіяли протилежно спрямовані процеси диференціації та інтеграції, регіональні ідентичності накладалися на національну, контрастували або поєднувалися з нею. Конфліктність ідентичностей посилювала стереотипізація «образу ворога» у процесі конструювання ментальних кордонів, коли позитивні колективні автостереотипи «своїх» протиставлялися негативним гетеростереотипам «чужих». На жаль, недостатньо усвідомлювався історичний досвід розв’язання геополітичних та ідентифікаційних проблем, який наочно демонструє, що територіально-просторові ідентичності завжди виконують роль маркера лояльності, а будь-які загрози втрати відчуття соціальної захищеності проявляються в обстоюванні власних пріоритетів. Незасвоєні уроки історії здатні спричиняти серйозні проблеми для розвитку суспільств. Це варто розуміти сьогодні, адже сучасні реалії не залишають сумнівів у наявності такої геополітичної ситуації, за якої основною формою міжнародної взаємодії буде міжцивілізаційний конфлікт, а практично всі кризи та небезпеки в сучасному геопросторі стануть транскордонними.
Реалії життя свідчать про різке загострення конфліктності у відносинах між країнами, посилення впливу культурно-етнічних суперечностей і пов’язаних із ними геополітичних, національних і регіональних проблем на усталені безпекові детермінанти. Загальна глобально-регіональна динаміка, без перебільшення, постає в координатах конфліктологічної парадигми, плинна сучасність переосмислюється та перевизначається в її контексті. Глобалізація не усуває минулих суперечок між державами, а, навпаки, поглиблює їх, нашаровуючи нові регіональні й локальні конфлікти на наявні глобальні кризи. Навряд чи у найближчому майбутньому можна сподіватися на зменшення українсько-російської конфліктної динаміки, віднайдення взаємоприйнятних рішень, які задовольнили би кожну зі сторін, розв’язання проблеми «конфлікту ідентичностей» та нейтралізацію кризової ситуації.
Осмислення кризових вимірів ідентифікаційних стратегій розвитку пограничних соціумів і з’ясування чинників виникнення контроверсійних моделей історичної пам’яті на українсько-російському порубіжжі спонукало авторку продовжити дослідження, розпочате у монографії
«Українсько-російське пограниччя: історичний досвід та сучасні виклики регіонального розвитку», написаній під безпосереднім враженням від сучасних подій, далеких від логічного завершення. Попередня праця науковиці висвітлювала основні віхи історичної динаміки регіонально-просторового розвитку на українсько-російському пограниччі та специфіку ідентифікаційних і соціокультурних трансформацій у порубіжному просторі. Застосувавши теоретичні концепції регіоналістики та методологічних засад «перехресної» історії, член-кореспондент НАН України Ярослава Верменич спробувала розглянути джерела політичної та соціогуманітарної кризи в українсько-російських відносинах, причини й наслідки зовнішніх і внутрішніх викликів, які постали перед українською спільнотою. Наголос учена зробила на репрезентації різних систем цінностей і стереотипів на пограниччі, регіональних ментальностей та ідентичностей, соціально-політичних розмежувань і конфліктів інтересів.
Процес написання монографії актуалізував не менш резонансні запитання: чи усвідомлюємо ми певною мірою геокультурні та ментальні підґрунтя внутрішніх протиріч – основу ризиків для існування держави та викликів, перед якими ми стоїмо сьогодні? Чи розуміємо, що конфлікти ідентичностей здатні неабияк загрожувати національній безпеці країни? Пошук відповідей на ці запитання потребує осмислення ситуації на українсько-російському пограниччі саме у геоконфліктологічному ракурсі, за допомогою концепту «конфлікт ідентичностей». Конфліктна динаміка на цій території має свої історичні джерела, які досі гальмують формування спільного європейського простору. Акцентування уваги на просторових детермінантах виникнення конфліктів ідентичностей у межових ареалах дасть змогу з’ясувати причини і наслідки деструктивного впливу регіональних суперечностей на соціокультурну цілісність українського суспільства; осмислити чинники, що призвели до екзистенційного українсько-російського стратегічного протистояння, яке нині набуло вигляду збройної агресії; усвідомити значення культурно-ментального кордону як символічного маркера порубіжного буття.
Авторка сподівається, що ознайомлення з цією працею спонукає читачів замислитися, чи мав рацію Зиґмунт Бауман: він вважав, що проблема, яка непокоїть більшість сучасників, полягає не так у тому, як знайти ідентичність і змусити оточення визнати її, як у тому, котру ідентичність обрати і як вчасно зробити інший вибір, якщо раніше обрана ідентичність втратила цінність або позбулася своїх кон’юнктурних переваг і спокусливих рис. Ця проблема дійсно багатовимірна, проте сучасні реалії демонструють непомильність його думки. Суспільство, ідентичність якого уражена невизначеністю, неспроможне протистояти деструктивним зовнішнім впливам. Вибір ідентичності особливо актуалізується під час криз, змін, конфліктів, війн, у ситуаціях, коли потрібно об’єднати традиційні регіональні ідентичності за допомогою нової – консолідаційної – та створити нове консолідаційне співтовариство: націю-державу.
Нині українському суспільству слід усвідомити, що конструювання ідентичностей – складний і тривалий когнітивний процес, в якому задіяна величезна кількість людей. Забезпечити односпрямованість зусиль тут неможливо. Але цілком реально репрезентувати об’єднавчий потенціал, який базуватиметься не на минулих травмах, а на розумінні серйозності ідентифікаційних викликів часу та колективної відповідальності соціуму. Лише з його допомогою можливо уникати тенденцій «війн» у дебатах про ідентичність, які здатні провокувати регіональні конфлікти. На думку Сергія Плохія, українська культура завжди існувала в одному просторі з іншими культурами й від початку мусила шукати modus vivendi (спосіб (спів)існування) з «іншими». Здатність українського суспільства долати зовнішні та внутрішні кордони й узгоджувати створені ними ідентичності є головною особливістю історії України.
У суспільствах, що послуговуються здоровим прагматизмом, політика владних структур спрямована на утвердження «багатошарової» ідентичності, яка має відповідати викликам часу і бути максимально гнучкою. Стратегічний акцент робиться на здатності національних і регіональних ідентичностей сполучатися з європейськими ідентифікаційними моделями, адже саме таким «багатовимірним» ідентичностям належить майбутнє. Можливо, сучасні концептуальні підходи (пере)осмислення українського минулого крізь призму парадигми «мультифронтиру» стануть орієнтирами для обрання дієвих стратегій конструювання консолідаційної ідентичності й формування європейської свідомості. В умовах мультикультурної фронтирності українцям неодноразово доводилося покладатися на власні сили і демонструвати приклади соціальної згуртованості навколо ідеї багатомовної та мультикультурної нації. Ця ідея, виплекана уроками, що їх Україна винесла з важкої й часто трагічної історії внутрішніх поділів, спирається на традиції співіснування різних мов, культур і релігій упродовж століть. Утім, феномен українського суспільства полягає в тому, що воно здатне дивувати, кидати виклик і самому собі, й світові, переосмислюючи власну історію в такий спосіб, який забезпечує розбудову країни та репрезентує її майбутнє у мейнстримі європейської цивілізації.
Бібліографічний опис видання
Верменич Я.В. Українсько-російське пограниччя у просторі конфлікту ідентичностей в історії та сучасності / Відповідальний редактор В.А. Смолій. – К.: Інститут історії України НАН України, 2024. – 331 с.
Картографічний додаток до монографії
За інформацією Інституту історії України НАН України