В останні роки українська наука перебуває у вкрай складному становищі, не маючи належної підтримки з боку держави, і потребує вжиття невідкладних заходів для збереження та примноження наявного національного інтелектуального потенціалу. Про актуальні проблеми та потреби вітчизняної наукової сфери розповіла у межах циклу інтерв’ю українських учених для відеоплатформи «Idealist.media» молодший науковий співробітник Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Євгенія Яніш.
За словами дослідниці, в нашому суспільстві превалює хибна думка про те, що науки в Україні не існує. І, попри те, що чимало різноманітної інформації про найсучасніші розробки й технології, створені вітчизняними вченими (в тому числі й ученими академічних установ), можна знайти в мережі Інтернет, переважна більшість громадян довіряють загальнонаціональним ЗМІ, які здебільшого обходять увагою здобутки та проблеми наукової сфери України або істотно перекручують факти щодо стану галузі.
Проте, як зауважила Є. Яніш, виробництво конкурентоспроможної продукції з високою доданою вартістю можливе лише на основі застосування досягнень науки, а будь-якому відкриттю чи винаходу завжди передує тривалий період досліджень, який потребує людських і фінансових ресурсів, а також відповідного матеріально-технічного забезпечення. З усіма цими невід’ємними складовими наукового пошуку в нашій державі скрутно, оскільки обсяг бюджетного фінансування галузі не відповідає законодавчо встановленій нормі (1,7%ВВП) і є не достатнім не лише для примноження наукового потенціалу країни, а й для збереження наукових шкіл, а отже й тяглості наукових традицій. Крім того, відсутній сприятливий інноваційний клімат для практичного впровадження розробок на виробництвах. Є. Яніш також підкреслила, що в жодній країні світу наука не існує виключно за рахунок грантових коштів: бюджетне фінансування тому й називається ще базовим, що саме воно має створити умови для розвитку національної наукової сфери. Так, завданням лише держави є підтримання фундаментальних досліджень, практична користь яких є непередбачуваною і може бути віддаленою в часі.
Однак недалекоглядна державна політика призвела до дуже сумних наслідків: кількість науковців в Україні стрімко скорочується, причому з кожним роком науку полишає дедалі більше висококваліфікованих кадрів (у тому числі й молодих), відтік яких має два основі напрями – за кордон або в інші сфери діяльності. Як свідчать численні приклади життєвих історій українських учених, після полишення наукової діяльності згодом до неї повертаються одиниці. Дослідники, які продовжують сумлінно працювати і добровільно займаються ще й популяризацією науки (наприклад, у межах волонтерського проекту «Дні науки»), є справжніми ентузіастами. Однак їм не до снаги впоратися з проблемами, цілеспрямованим вирішенням яких мають займатися вповноважені державні органи. Нині надзвичайно важливо робити все можливе, аби запобігти остаточній руйнації галузі, процес відновлення або розбудови якої завжди є дуже непростим, тривалим і коштовним, – підсумувала Є. Яніш.