10 жовтня 2017 року в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень (ІПіЕнД) імені І.Ф. Кураса НАН України відбулися чергові ХІІІ Жовтневі читання. Саме символізм «17-го року» цього разу визначив тему Читань: «Революції в політичній історії України».
Революційні події, що розгорнулися 100 років тому, мали доленосне значення для народів, які перебували у складі Російської імперії, докорінно змінивши поступальний хід їхньої історії. В Україні революція мала власну специфіку, що відрізнялася від імперського центру в першу чергу поєднанням соціальних і національних революційних гасел. Однак, на відміну від більшовицької, українській революції не судилося перемогти. Від 1917 року Україна не раз ставала ареною подій, які тією чи іншою мірою прийнято вважати революціями: це – й розпад СРСР у 1991 р., і події 2004 та 2013–2014 рр.
 О.О. Рафальський виголошує вступне слово |
У Жовтневих читаннях взяли участь відомі українські вчені, дослідники й експерти, які у своїх доповідях порушували цілу низку важливих питань, починаючи від дослідження питання специфіки використання терміну «українська революція» в науковому дискурсі, і закінчуючи аналізом неформальної соціально-політичної онлайн-комунікації як новітнього чинника соціальної напруженості у сучасному суспільстві.
 Учасники Жовтневих читань |
Відкрила обговорення головний науковий співробітник відділу соціально-політичної історії ІПіЕнД імені І.Ф. Кураса НАН України доктор історичних наук, професор Т.А. Бевз із доповіддю на тему: ««Українська революція» у науковому дискурсі: суперечності оцінок і висновків». Дослідниця представила результати наукових пошуків, що стосуються використання терміну «українська революція», трансформації назви і хронології, які відбулися у вітчизняній науці за роки незалежності. Вона охарактеризувала внесок української науки, діаспорних вчених, зарубіжних дослідників, підкреслила відмову від використання терміну «громадянська війна», наголосила на принциповій відмінності української революції від російської, яка полягає в іншій політичній програмі і національному характері самих революційних подій. Як зауважила Т.А. Бевз, сучасний український історичний дискурс має цілу низку дискусійних питань, які потребують уточнення і подальшого вивчення. Зокрема, це і трактування терміну «українська революція», і верхня межа революційних подій – адже маємо кілька варіантів: 1920, 1921, 1923 рр. і навіть 1928-29-ті рр. Вчена наголосила, що багато аспектів феномена української революції 1917–1921 рр. досі не мають наукового осмислення, величезною науковою проблемою залишається відсутність фундаментальних праць з історії української революції, особливо в рік 100-ліття революції, подальшого дослідження потребує вкрай актуальне питання – роль революцій у суспільному прогресі. Підсумовуючи, Т.А. Бевз зазначила, що українська революція 1917–1921 рр. – біфуркаційна точка руху до державності та відродження української нації.
Доповідь завідувача відділу соціально-політичної історії ІПіЕнД імені І.Ф. Кураса НАН України доктора політичних наук, професора М.С. Кармазіної мала назву «Більшовицький переворот 1917 р. у рефлексіях сучасників». Аналізуючи дискурс світових ЗМІ і зарубіжних учених, дослідниця виокремила цікавий із наукової точки зору акцент – появу в текстах наукових публікацій таких означень, як «новий погляд», «нова історія», «нове прочитання». Вона також зазначила, що наукова література останніх років засвідчує розширення кола питань, розвінчання найбільш усталених і поширених міфів – і більшовицьких, і російських. Серед них, зокрема, питання вивчення механізмів фінансування більшовицького перевороту, якість більшовицької еліти, стан здоров’я більшовицького лідера. Окрема увага доповідачки присвячувалася вивченню специфіки російського дискурсу жовтневих подій, особливостям путінської політики пам’яті, загальному рівню свідомості російських мас. Підсумовуючи, вчена зазначила, що світ не перестає переосмислювати уроки комунізму, особливо такі, як жорстокість, популізм, обман і маніпуляції.
З доповіддю на тему: «Проблеми організації духовно-релігійного життя в контексті української революції (1917–1921)» виступив завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України доктор історичних наук, професор О.Є. Лисенко. У своєму виступі дослідник означив пунктири історії національно-релігійних рухів на теренах України, відзначив обережне ставлення до релігії лідерів української революції, які не виявляли в цьому питанні особливої зацікавленості. Він також висвітлив специфіку релігійної політики уряду Центральної Ради, гетьмана П.П. Скоропадського. Проводячи аналогії з сучасністю, висловив власні міркування щодо вирішення складних конфесійних проблем. На думку дослідника, спроба їхнього політичного вирішення приречена на невдачу, в будь-якому разі матиме величезні проблеми. Інструменти для вирішення складних конфесійних проблем мають бути витонченими, мати комплексний характер – не можна вирішити релігійне питання у відриві від вирішення соціальних проблем. Ще одна обов’язкова, на думку вченого, передумова – проведення величезної і масштабної освітньої кампанії.
Заступник генерального директора, директор політико-правових програм Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова, шеф-редактор журналу «Національна безпека і оборона» кандидат політичних наук Ю.В. Якименко виступив із доповіддю «Революції 2004 і 2014 рр. в Україні: роль політичних акторів, політико-правові та суспільно-політичні наслідки». Дослідник проаналізував спільні й відмінні риси революцій 2004 та 2014 рр., причини їх виникнення. Головною відмінністю цих подій, на думку доповідача, є їх характер: мирний і безкровний помаранчевої революції 2004 р., яка завершилася фактичною перемогою та зміною влади, і кривавий, трагічний характер Революції гідності – спочатку проти політичного режиму, а потім – проти зовнішнього агресора. Якщо перша революція від самого початку розвивалася за сценарієм мирного ненасильницького спротиву, то друга, навіть за наявності кількох фаз у її перебігу, з самого початку характеризувалася орієнтацією влади на застосування силових методів. Дослідник також проаналізував причини і специфіку ситуацій, які спричинили різні сценарії, та, відповідно, їхні кардинально різні наслідки. Підсумовуючи, Ю.В. Якименко відзначив украй небезпечну тенденцію, яку фіксують останні соціологічні дослідження, а саме – так зване «повзуче» розчарування населення у владі та її діях. За такої тенденції постає вкрай важке й небажане запитання – чи призведе ця тенденція до чергової революції.
З доповіддю на тему: «Взаємовідносини України і Європейського Союзу після Помаранчевої революції: потенціал і нереалізовані можливості» виступив завідувач відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАН України член-кореспондент НАН України, професор С.В. Віднянський. Учений дослідив геополітичний характер революцій в Україні, їхній вплив на перебіг світового процесу, загалом – світовий резонанс цих подій, зазначив, що спостерігається феномен «незавершених революцій» в історії незалежної України, виокремив 5 періодів налагодження співпраці України з Європейським Союзом і наголосив, що революція 2013–2014 рр. за своїми геополітичними наслідками може мати навіть більше геополітичне значення, ніж розпад СРСР, а вступ України до ЄС наповнить його новими смислами.
Завершила наукове зібрання провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України кандидат соціологічних наук Н.Л. Бойко з доповіддю «Неформальна соціально-політична онлайн-комунікація – новітній чинник соціальної напруженості у сучасному суспільстві». Дослідниця зазначила, що Інтернет стає вкрай важливим чинником політичного процесу в Україні, навела загальну характеристику вітчизняних Інтернет-користувачів і зупинилася на особливостях соціально-громадянської активності українців в Інтернеті, виокремивши при цьому кілька блоків активності, найбільшими з яких є інформаційний та емоційний. За словами вченої, 2015 рік став роком збільшення неформальної онлайн-активності українців, а зараз рівень напруженості зменшується. Н.Л. Бойко також виокремила чинники підвищення рівня напруженості в онлайн-дискусіях – у першу чергу, бойові дії на Сході нашої держави і зростання рівня безробіття в країні.
У заключному слові директор ІПіЕнД імені І.Ф. Кураса НАН України член-кореспондент НАН України О.О. Рафальський підкреслив важливість наукових дискусій, їхню величезну роль у процесі наукового пізнання, а також наголосив на необхідності глибокого і всебічного, у тому числі й політологічного, аналізу змін, що відбуваються в українському суспільстві.
За інформацією ІПіЕнД імені І.Ф. Кураса НАН України