5 травня 2018 року американське Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA) відрядило місію на Марс – два супутники CubSat вивчатимуть ґрунт і сейсмічну активність цієї планети. Про те, навіщо землянам більше знати про Марс та наскільки високими є їхні шанси вижити там і колонізувати його, в ефірі програми «Ранкова хвиля» радіостанції «Громадське радіо» розповів учений-планетолог, головний науковий співробітник відділу фізики субзоряних та планетних систем Головної астрономічної обсерваторії НАН України доктор фізико-математичних наук, професор Анатолій Відьмаченко.
Як пояснив науковець, цей час було обрано для запуску невипадково: у липні поточного року Земля і Марс опиняться на найменшій відстані між собою. Таке явище спостерігається раз на півтора десятка років і називається великим протистоянням. Тому американські космічні апарати, котрі вилетіли на Марс, зможуть дістатися до нього швидше й витратити, відповідно, меншу кількість енергетичних ресурсів. Як передбачається, за 7-9 місяців вони мають вийти на його орбіту й почати довготривалі дослідження.
Поява завдання цієї місії – докладного вивчення внутрішньої будови четвертої від Сонця планети – було зумовлено відкриттям на Марсі найбільших у нашій планетній системі вулканів (найвищий серед чотирьох марсіанських вулканів – Олімп – сягає 27 км заввишки; всього ж на цій планеті їх налічується 25). Якщо раніше Марс вважався давно вимерлою планетою, то нині вдалося з’ясувати, що востаннє магма текла схилами її вулканів порівняно нещодавно – близько 1 млрд років тому. На цій підставі було висунуто гіпотезу, що вулкани не згасли остаточно, а тимчасово завмерли й, можливо, невдовзі знов активізуються.
 |
Виявилося також, що Марс має магнітне поле, нехай і майже нульове (тобто, фактично, відсутнє) на цей момент. Водночас, упродовж минулого десятиліття численні дослідження довели, що Марс за всю свою історію зазнав щонайменше 9 змін магнітної полюсності. Крім того, попри те, що нині магнітне поле Марса є слабшим за земне на кілька порядків, були періоди, коли воно було слабшим усього на порядок. Сьогодні магнітне поле не захищає Червону планету від сонячного вітру й радіації, що може становити неабияку загрозу для майбутньої космічної місії, попередньо запланованої на 2022-2023 рр., участь у якій мають взяти люди. Зараз активність Сонця перебуває на мінімумі, але за 4-5 років знову наблизиться до максимуму.
«Долетіти до Марса навіть при спокійному Сонці означає отримати близьку до смертельної дозу радіаційного опромінення, якщо немає якогось захисту – скажімо, свинцевої оболонки. Ми готуємо кілька публікацій, в яких стверджуємо, що долетіти до Марса можливо, але потрібно захиститися, перш за все від сонячного вітру. Бо не відомо, чи не в бік космічного корабля прямуватимуть викиди сонячної речовини, що стаються внаслідок спалахів на нашій зорі. А прилетівши на Марс, потрібно терміново заховатися. Протягом останніх 15-20 років там, наприклад, відкрито кілька чималих печер, що утворилися внаслідок вулканічної діяльності», – говорить А. Відьмаченко і додає: «Річ у тім, що люди, які зголосилися до участі у цій місії, погодилися летіти на Марс без повернення. Таких добровольців спершу було кількадесят тисяч, а наразі залишилося кілька сотень. Між іншим, є з-поміж них і українець, який здобув вищу освіту в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», працює у Житомирі й там же готується до польоту. Загалом у світі готуються три команди, зокрема, у NASA, а також у Нідерландах. Але людей випробовують лише на психологічну сумісність, аби спрогнозувати, чи зможуть 6-10 осіб разом перебути кілька років в обмеженому просторі. Про те, щоб убезпечити їх від нищівного впливу сонячної радіації, поки серйозно мова не йде».
За словами вченого, радіація – це, втім, не найгірше, що може статися з людьми на іншій планеті: «На Марсі трапляються так звані пилові бурі. Якщо піщинку ми можемо виокремити й роздивитися, то пилинки мають мікроскопічний розмір – найбільші з них сягають десятої частини мікрона, котрий є тисячною частиною міліметра. Ці мікроскопічні частиночки можуть проникати у будь-які щілини, зокрема у скафандр, який має різьбу та гнучкі елементи. Серед цих пилинок є перхлорати – хлорвмісні сполуки, надзвичайно небезпечні для органів дихання та серцево-судинної системи». Оскільки тиск на Марсі майже у 100 разів менший, ніж на Землі (14 мілібар у найглибших западинах проти 1 бар), пилинки досить легко піднімаються та кружляють, утворюючи вихори і навіть невеликі смерчі, урагани й торнадо заввишки до 8 км. Такі явища спостерігаються на Марсі постійно й, оскільки пил осідає повільно, тривають, як правило, досить довго. В період уже згадуваного великого протистояння під впливом земного тяжіння ймовірність відриву пилу від марсіанської поверхні зростає ще на 40-50%.
Досі на Марсі не виявляли відомих для землян форм життя. Американські космічні апарати Viking-1 і Viking-2, які досліджували Червону планету в 1970-х рр. зафіксували короткотривалі вияви живого, пов’язані, очевидно, з тим, що перед запуском цих апаратів їх належним чином не дезінфікували і певні земні мікроорганізми могли потрапити на Марс. Не відомо, чи вдалося їм там вижити.
З огляду на це, стверджує А. Відьмаченко, перш ніж колонізувати Марс, необхідно змінити його якщо не повністю, то бодай почасти, створивши умови, придатні для життя людей. На позначення цього процесу вживають термін «тераформування» («оземлення»), запропонований 1942 року американським письменником-фантастом Джеком Вільямсоном. Передусім потрібно змінити атмосферу, наблизивши її хімічний склад до земного. До марсіанської атмосфери, котру складає переважно вуглекислий газ, слід додати кисень і збільшити частку азоту. Для цього, вважають науковці, можна використати лід, якого на Марсі дуже багато, й не тільки на полярних шапках: у ґрунті, на глибині 15-20 см учені виявили великі запаси мерзлої води. Зробити це відкриття допомогли багаторічні спостереження, під час яких було помічено, що метеорити (космічне каміння розміром до 5-10 см), падаючи на поверхню Марса, вибивають із неї шматочки льоду.
Лід може стати у пригоді, якщо в якийсь спосіб вдасться розщепити його, виділивши кисень. Частина фахівців пропонує використовувати для цього мікроорганізми. Українські вчені свого часу мали іншу пропозицію – відрядити на Марс супутник, навантажений спеціальними ємностями з певним умістом, і ними при наближенні до планети бомбардувати її, забезпечивши вихід на поверхню потрібної кількості льоду, взаємодія з яким мала б стимулювати тераформування. Складність полягає у тому, що триватиме воно, ймовірно, століттями.
Якщо сонячна радіація та відсутність землеподібної атмосфери справді є серйозними перешкодами для колонізації Марса, то температура на цій планеті порівняно стерпна – переважну більшість року, який на Марсі триває майже вдвічі довше ніж на Землі (687 днів), там тримається температура до –70°С. «Але люди живуть і в Антарктиді», – говорить А. Відьмаченко. Літо ж на Марсі (коли ртутний стовпчик піднімається вище нуля за Цельсієм) дуже коротке – від 3 днів до тижня.
На завершення радіопередачі вчений зауважив, що українські астрономи наразі залучені передусім до місячних космічних програм. І оскільки на Місяці теж відсутні магнітне поле й атмосфера, освоєння цього природного супутника могло б допомогти землянам відпрацювати механізм примарсіанення і виживання у важких, незвичних для них умовах. «NASA, SpaceX, а також Нідерланди беруть далекий розбіг до Марса, проте від Місяця ніхто не відмовляється. Дуже багато методик освоєння інших планет пов’язані саме з ним», – пояснює науковець.
Більше дізнавайтеся з аудіозапису за посиланням: https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/radiaciya-pylovi-buri-ta-smerchi-shcho-chekaye-lyudynu-na-marsi.