 Самиця кліща, яка насмокталася крові. Тепер вона здатна відкласти до 20 тис. яєць (найбільше серед членистоногих). Фото – з відкритих Інтернет-джерел |
Де мешкають кліщі і яку небезпеку вони становлять для людини й інших тварин? Чи правда, що найбільшими живителями кровосисних кліщів в українській природі є їжаки? Що робити, якщо ви виявили кліща на своєму тілі, та як уберегтися від зустрічі з ним? На ці й низку інших запитань в ефірі чергового випуску науково-популярної передачі «Академія наук» радіостанції «Радіо НВ» відповів учений-акаролог, експерт Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, молодший науковий співробітник відділу акарології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Ігор Небогаткін.
Іксодові кліщі – не комахи, їх відносять до павукоподібних, пояснює науковець. І хоча на відміну від павуків і частини інших кліщів вони не плетуть павутини, проте так само мають чотири пари ніг (у комах їх три, і це принципова відмінність).
Іксодові кліщі, які становлять головний об’єкт дослідження Ігоря Небогаткіна і з якими людина має справу найчастіше, є кровосисними, тобто п’ють кров на всіх стадіях свого розвитку. Ці кліщі близько 4/5 свого життя проводять у ґрунті (причому тип останнього не має значення, якщо це не піщані ґрунти, яких кліщі не люблять), через це за допомогою акарицидів (засобів проти кліщів) ефективно боротися з ними практично неможливо. Кліщі не гуртуються у зграї і виходять на поверхню поодинці – кожен у свій час. Їхній цикл розвитку від яйця до яйця може складати від одного до восьми років: у перший рік із яєць відроджується 200 особин, наступного року – близько 500, далі кількість обраховується тисячами й сотнями тисяч. Іксодові кліщі вважаються рекордсменами за кількістю відкладених яєць – до 20 тис. за один раз.
Кліщів дуже багато – загалом понад 54 тис. видів. Деякі з них пошкоджують рослини, зазначає Ігор Небогаткін, живуть на деревах і, відповідно, харчуються листям, або як хижаки – іншими кліщами, і контактів із людиною не мають. Усі міфи про ефективні засоби боротьби з кліщами виникли у радянський період, коли більш-менш результативно вдавалося боротися лише зі шкідниками дерев.
За словами гостя радіостудії, останнім часом кровосисних кліщів справді значно побільшало. Це пов’язано з функціонуванням так званих дачних конгломератів (або ж кооперативів), котрі почали створюватися кількадесят років тому і поступово перетворилися на місцевості з ідеальними умовами для поширення й розмноження кліщів. Людина зіштовхнулася з іксодовими кліщами на самому початку створення дач, оскільки такі ділянки виділялися на невгіддях (тобто землях, не придатних для обробітку), на місцях осушених боліт тощо. А за якийсь десяток років там виросли будинки, виникли захаращі, люди завели домашніх тварин, у тому числі корів і кіз, з’явились і безпритульні (в першу чергу собаки й коти), а також на ділянки підтягнулися дикі дрібні тваринки (наприклад польові миші, домові та курганчикові миші). Всі ці тварини як живителі забезпечили виживання всіх стадій іксодових кліщів – личинок, німф і дорослих особин.
Личинки, вилупившись із яйця, нападають на дрібних тварин, а наситившись їхньою кров’ю, повертаються назад у ґрунт і згодом перетворюються на німф. Німфи можуть полювати на більших за розмірами хребетних, в тому числі, й на людину. Отримавши необхідну кількість поживних речовин, вони знову повертаються в ґрунт і перетворюються на дорослих особин – самців або самиць. Самці деяких видів іксодових кліщів не харчуються кров’ю, але для самиці кров потрібна, оскільки без неї вона не зможе відкласти яйця. Самиці відрізняються від самців тим, що мають так званий «фартух» – еластичний шкіряний мішечок, який може збільшуватись і призначений для зберігання й перетравлення спожитої крові та інших речовин.
Укус кліща, на відміну від укусів, скажімо, комара або ґедзя, залишається непомітним для жертви. Так стається тому, що перша порція слини, котра виділяється кліщем, забезпечує знеболювальний ефект. Винятки тут надзвичайно рідкісні: бурхлива алергічна реакція (іншими словами – анафілактичний шок) зустрічається в одному випадку на мільйон. Присмоктуючись, кліщ ніби розрізає спеціальними ротовими органами шкіру жертви, а потім закріплюється в цьому отворі іншими ротовими частинами, оснащеними зубчиками-шипами, які не дають йому відірватися від місця укусу. Міцність прикріплення до м’яких тканин кліщу гарантує субстрат, що міститься в його слині й має властивості, подібні до цементу. Коли висмоктано достатній об’єм крові – кліщ впорскує в рану останню порцію своєї слини, а з нею – й речовину, котра розчиняє «цементну пробку», завдяки чому кліщ відпадає від місця прикріплення під вагою власного тіла, котра може збільшитися в кілька тисяч разів.
Іксодові кліщі є переносниками близько 160 різних збудників захворювань, майже всі вони можуть бути небезпечними для людини. У нашій країні йдеться переважно про два найпоширеніші захворювання, що передаються через укуси кліщів, – бореліоз (інша назва – хвороба Лайма) та кліщовий енцефаліт.
 Зубчики-шипи, за допомогою яких кліщ прикріплюється до рани. Зображення отримано за допомогою електронного мікроскопа. Автор – Ігор Небогаткін |
«Наприклад, у США на хворобу Лайма хворіють близько 30 тис. осіб щороку. Більшість постраждалих — це суто міські мешканці. Попри боротьбу з кліщами за допомогою агротехнічних методів (підтримання «порядку» в парках і місцях відпочинку) – їх усе ж ще дуже багато як у великих, так і в малих містах. Такий великий рівень захворюваності на Американському континенті та в країнах Європи – це ще й наслідок сучасних засобів діагностики. В Україні щороку хворіють майже 3 тис. осіб, але наша діагностика перебуває на недостатньому рівні, – говорить Ігор Небогаткін. З іншого боку, зауважує він, збудники, переносники і носії адаптуються одне до одного. Наприклад: «У 1950–1960-х рр. до заповідника в Кримських горах із Далекого Сходу завезли диких свиней, а разом із ними – тайгового кліща. На наших теренах він не прижився, але залишив нам «у подарунок» кліщовий енцефаліт сибірського типу, дуже патогенний, зокрема й для людини. Тоді ж почали фіксувати важкі випадки такого енцефаліту. Смертність сягала 13%, а потім поступово впала до 5, 3 і 1%. Зараз летальні випадки дуже рідкісні. Чому так сталося? Бо високовірулентні штами вбивають не тільки людину, а й себе, слабші ж залишаються жити. На території всієї України поширений кліщовий енцефаліт європейського типу (переноситься європейським лісовим кліщем), але ми живемо з ним уже дуже давно – мільйони років. Ми і його особливо не турбуємо, і самі хворіємо не важко – за типом легкої нежиті». За словами акаролога, цю закономірність свого часу помітив академік Іван Шмальгаузен (1884–1963), на честь якого названо академічний інститут, – він стверджував, що будь-яка паразитарна система прагне до симбіозу. «Для боротьби із завезеними здичавілими кролями австралійські фермери використовували віруси – і в перший рік загинуло майже 99% популяції кролів. Сьогодні ж кролі хворіють, але вже не вмирають зовсім. Природа завжди робитиме так, щоб «усі жили дружно», наскільки це можливо», – зауважує Ігор Небогаткін.
Попри поширену думку, найчастішими переносниками кліщів як у місті, так і за його межами, є не їжаки, а безпритульні тварини, говорить учений. Якщо йдеться про міста, то у старих районах – це коти, а в нових – собаки. Проте загалом кліщі рідше живляться на котах, аніж на собаках, адже коти верткіші і зкусують паразитів.
Кліщі – своєрідні «засідники»: вони живуть у ґрунті і піднімаються по траві на висоту від 20–40 см до 1 м над поверхнею і там сидять на чатах, чекаючи на тварин або людей. Ссавці і, звичайно, люди є для них найкращими живителями, оскільки, присмоктавшись до них, кліщі насичуються значно швидше. Досі не з’ясовано, чим керуються кліщі, вибираючи живителя. Наприклад, відомі випадки, коли кліщі наповзають, але ніколи не присмоктуються, натомість інших людей атакують постійно. Якщо науковцям вдасться дізнатися, чому так відбувається, людство отримає можливість боротися з цими кровосисними істотами.
Сучасні засоби для їх відлякування не завжди ефективні. Під час їх придбання Ігор Небогаткін радить звертати увагу насамперед на термін придатності: якщо до його закінчення залишився рік або менше, від купівлі краще відмовитися.
За його словами, собак, яких власники вигулюють у парках, потрібно захищати ретельніше, тому що кліщі чекають на жертву не на доріжках, а поряд із ними – там, де домашні тварини переважно й ходять. У цих місцях, за словами фахівця, виникають специфічні сприятливі умови, що забезпечують так зване кліщове навантаження, гарантують кліщам прогодування.
«Раніше існував такий спосіб боротьби з кліщами, як спалення. Я провів спеціальний експеримент і довів, що після так званого піротехнічного ефекту іксодових кліщів стає більше. Тому що після випалювання трави на ділянці росте один, максимум два види рослин. При різнотрав’ї ж завжди знайдеться рослина, котра кліщів відлякуватиме, нехай і не всіх», – стверджує вчений.
Під час радіоефіру Ігор Небогаткін також дав поради щодо того, як убезпечитися від укусів кліщів: «Йдучи до лісу, потрібно вбиратись у світлий одяг. Брюки слід заправляти у шкарпетки. Жінкам добре було б одягати колготи, бо кліщі нездатні їх прокусити. Траплялися випадки, коли кліщів виявляли на мочці вуха, носі, потилиці. Річ у тім, що кліщ, повзучи вгору, шукає місце для прикріплення. І якщо йому ніде це зробити (шкарпетки і сорочка в штанах), він знаходить місце тільки на голові, тому може присмоктатися вище коміра сорочки. Аби прикріпитися, кліщам, на відміну від комах, потрібен час – не менше ніж півгодини (а в середньому – три години). Коли людина чи тварина рухається, кліщ завмирає й не ворушиться: він розуміє, що його можуть скинути.
Люди часто забувають про проблему кліщів, але їй легше запобігти, ніж потім лікуватися від захворювань, які з ними пов’язані. Коли приходите з прогулянки з дітьми і тваринами – огляньте спершу собаку, навіть якщо їй одягнуто протикліщовий ошийник або прокрапано відповідні засоби. Оглянути потрібно голову собаки, вуха, особливо всередині, бо там найніжніша шкіра без волосся. У великих собак слід перевірити також хвіст.
Дітей потрібно оглядати починаючи з голови – як правило, кліща легко виявити на дотик, просто провівши рукою по голові. Далі оглядайте себе. Найзручніше робити це вдвох – у ванній кімнаті в білій ванні. Починайте з лінії шкарпеток, кліщі часто присмоктуються саме в цьому місці, бо там стиснуто шкіру і кровоносні судини ближчі до поверхні. Жінки обов’язково повинні перевіряти підколінну впадину та лінії над і під бюстгальтером. Усім слід перевіряти також лінію трусів і комірець сорочки. Одяг одразу після прогулянки краще закинути до пральної машини. Після цього питання кліщів закривається.
Якщо ви виявили на своєму тілі кліща, котрий іще не встиг присмоктатися, його потрібно кілька разів загорнути в целофановий пакет і прибити молотком. Адже розчавити іксодового кліща дуже важко, по-англійськи його навіть називають «жорстким». Робити це без целофану небезпечно, бо, попри те, що зовні кліщ не становить жодної загрози, всередині в ньому можуть перебувати мікроби чи паразити.
Якщо кліщ присмоктався, в українських умовах маєте 24 години, щоб його видалити – впродовж першої доби ризик заразитися бактеріями є мінімальним. Це пов’язано з тим, що бактерії, наприклад борелії, починають розвиватись і розмножуватись у тілі кліща тільки після першої спожитої ним порції крові. Потім вони накопичуються в його слинних залозах і звідти потрапляють у кров живителя. Слід пам’ятати, що наша імунна система знищує борелій дуже ефективно, якщо їх мало.
Якщо кліща потрібно видалити, то найкраще звернутися до хірурга-травматолога. Лікар також порадить, що далі робити з видаленим кліщем. Якщо немає змоги звернутися до лікаря, можна скористатися спеціальним кліщосмиком, котрий продається у ветеринарних аптеках і подібний до інструментів для висмикування цвяхів. До кліщосмика завжди додається інструкція. Користуватися ним зручно, кліщі видаляються в переважній більшості випадків. Для цього кліщосмик протягують під головою кліща, повертають ним праворуч або ліворуч, щоб трохи розчинити «цементну пробку», і викручують у будь-якому напрямі. Величезна проблема, якщо кліща було видалено невдало і частини його тіла залишилися в рані. При цьому ймовірність захворіти стрімко зростає.
 Кліщосмик. Фото Ігоря Небогаткіна |
Не потрібно застосовувати методи видалення з жирами, зокрема з соняшниковою олією. Річ у тім, що кліщ дихає задньою частиною тіла, і якщо отвори, якими він дихає, все ж огорне жир, кліщ поступово загине. Вивільнитися самотужки він не зможе – зробити це йому не дозволить «цементна пробка». Проте ви втратите час – краще витягти кровососа якнайшвидше».
Якщо людина таки захворіла, то може взагалі про це не дізнатися. «Кліщовий енцефаліт проходить непоміченим, діагностувати його ви не зможете. Хворобу Лайма виокремили тільки наприкінці ХХ ст., тому що за симптомами вона часто імітує інші захворювання. У 20% випадків унаслідок бореліозу виникає так звана мігруюча еритема — кільцеподібне почервоніння шкіри навколо місця присмоктування, яке з’являється в часовому проміжку від трьох годин до кількох днів. Якщо це кільце більше за п’ятикопійкову монету (тобто більше ніж 5 см) і продовжує збільшуватися в розмірах, необхідно негайно звертатися до лікаря-інфекціоніста. Відстежити збільшення мігруючої еритеми допоможе звичайний маркер – обведіть ним почервоніння і спостерігайте. Якщо почервоніння менше від п’ятикопійкової монети – значить, це просто алергічна реакція організму або, наприклад, подразнення після розчухування шкіри.
Бореліоз можна вилікувати тільки антибіотики, та й то лише в 5–7% випадків. Найчастіше ж він залишається з людиною на все життя, і час від часу можливі рецидиви – як за місяць, так і за 5 і більше років. Це залежить виключно від спадкового імунітету.
На рік у світі реєструється близько 100 тис. випадків захворювання на хворобу Лайма. В Україні впродовж останніх трьох років реєструвалося близько 3 тис. випадків на рік. Загалом, за мінімальними оцінками, щороку від укусів кліщів у нашій країні страждає десь 2 млн. осіб. Більшість із них цього не помічають, – говорить Ігор Небогаткін, – оскільки німфа має дуже маленький розмір».
Більше дізнавайтеся з відеозапису за посиланням: https://youtu.be/ZWY2jIrpAAE.
 Кандидат біологічних наук Ігор Небогаткін на Медичних пікніках у київському Парку імені Тараса Шевченка (21 травня 2018 року). Фото Прес-служби НАН України |
P.S. 2016 року кандидат біологічних наук Ігор Небогаткін і директор Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України член-кореспондент НАН України Ігор Акімов, котрий теж є фахівцем з акарології, опублікували монографію «Іксодові кліщі міських ландшафтів Києва», розраховану на акарологів, зоологів, ветеринарів, епідеміологів, студентів і викладачів відповідних дисциплін закладів вищої освіти та спеціалізованих навчальних закладів, а також на любителів домашніх тварин. Монографія користувалася великою популярністю, тож за досить короткий час стала раритетом на книжковому ринку. Але відтепер погортати й завантажити електронну версію цього видання можна на нашому сайті.
ПЕРЕГЛЯНУТИ КНИГУ