Головний науковий співробітник відділу фізики субзоряних та планетних систем Головної астрономічної обсерваторії (ГАО) НАН України доктор фізико-математичних наук, професор Анатолій Петрович Відьмаченко в інтерв’ю кореспондентові газети “День” Марії Прокопенко розповів про можливі сценарії колонізації людиною Марса, Місяця та інших космічних тіл.
 А. Відьмаченко поруч із павільйоном для телескопу “Целестрон-40” на території ГАО НАН України |
У травні цього року NASA запустила на Марс посадковий модуль InSight, ще й супровід із двох наносупутників CubeSat: MarCO-А та MarCO-В, які вивчатимуть ґрунт і сейсмічну активність на цій планеті. Висадка на Марс має відбутися 26 листопада 2018 року, а супровід полетить далі. Тож питань для досліджень багато. Що у цьому плані зараз найбільше цікавить науковців?
“На Марсі близько двох із половиною десятків вулканів — тих, що звичні для нас, із конусами, де нагорі щось вивергається і стікає лава. Раніше думали, що вони дуже старі. А виявилося, що на схилах чотирьох найвищих із них, висота яких близько 27 кілометрів, вік породи, що мав складати мільярди років, насправді у межах мільярда. Тобто, за геологічними мірками, зовсім нещодавно звідти виливалася величезна маса з високою температурою. І якраз з цієї причини почали говорити про дослідження сейсміки цієї планети — адже якщо сейсмічні поштовхи є, то ці вулкани ще зможуть бути діючими. Одна з моделей показує, що от ці вулкани заснули, десь кілька сотень мільйонів років поспали, їм це «набридло», прийшов час підніматися. І найближчим часом вони знов можуть почати вивергатися, хоча б деякі з цих двох із половиною десятків. Сейсміка передує цим виверженням: спочатку марсотруси, а потім виверження. Тому одна з задач — подивитися, сейсмічно активний Марс чи ні.
До цього лише на одному космічному апараті був невеличкий прилад, який дозволяв певним чином говорити про те, чи є якісь марсотруси”, - розповів А. Відьмаченко. – “Марс за діаметром усього вдвічі менший за Землю, можна знайти де пожити. Єдине, радіація там доволі значна, її рівень десь у два з половиною рази вищий, ніж там, де літають на орбітальних станціях космонавти. До того ж космонавтів, які літають навколо Землі, захищає ще й магнітне поле нашої планети. На Марсі не захищає нічого, там майже немає магнітного поля.
Протягом лише польоту до Марса, цих семи-восьми місяців, космонавт може набрати смертельну дозу радіації, коли ймовірність — виживе він, чи ні, становить 50 на 50. І це за умов, як зараз, коли мінімум сонячної активності й на Сонці практично немає викидів. А якщо вже хтось долетів туди, треба одразу закопуватися у землю або ховатися у печері. Зараз планують політ до Марса 2022 року (проект Mars One. — Авт.), коли буде максимум сонячної активності. У цей період навіть менше космонавтів біля Землі літає. Тож краще це робити або раніше, або десь після 2025 року”.
Щодо можливого варіанту створення сприятливих для людини умов на Марсі вчений-планетолог зазначив:“Зараз ми з колегами готуємо матеріал про те, що можна вкинути туди мікроорганізми, які могли б живитися вуглекислим газом і виділяти кисень, щоб його на Марсі ставало все більше. Порахували, що кілька десятків-сотень наносупутників, наповнених спеціальним біоматеріалом, мікроорганізмами, які споживають вуглекислий газ, можуть попрацювати там кілька десятків-сотень років, і тоді на Марсі стане тепліше, вода почне заливати певні низини, підніметься тиск в атмосфері... Адже у перші кілька сотень мільйонів років тиск на Марсі був 0,4 бара, тоді як на Землі — 1 бар (зараз тиск біля поверхні Марса у 160 разів менший за земний. — Авт.). Раз він такий був, можна спробувати знову його підняти.
Космічні апарати «Вікінг» з середини 1970-х знаходилися на поверхні Марса і шукали там життя. Хотілося б, щоб вони «дошкреблися» хоча б до льоду. Як потім виявилося, вони не дісталися до нього зовсім трохи. Прилади на «Вікінгах» черпали своїм ковшем на глибину п’ять — сім сантиметрів, а як стало відомо зараз, замерзла вода перебуває на глибині понад 15 — 20 сантиметрів. Якби вони дісталися води, то ще тоді можна було б суттєво змінити стратегію майбутніх досліджень. А так з кінця 1970-х і аж до початку 2000-х все шукали там воду. Тепер воду знайшли, і знову необхідно шукати життя (зокрема, на полюсах Марса є лід, а наприкінці липня стало відомо, що на планеті існують підлідні озера з рідкою водою. — Авт.). Десь з 2009 року почали знову готувати космічні апарати з метою пошуку чогось схожого на життя, хоча б мікробного”.
 Марс, за земним календарем 5 серпня 2015 року. Марсохід CURIOSITY робить селфі у районі Бакскін / Фото з сайту NASA.GOV |
А. Відьмеченко також розповів про роботу українських вчених із дослідження Місяця: “Науковці, які працювали у Головній астрономічній обсерваторії та у Харківському національному університеті імені Каразіна, проводили дослідження саме поверхні Місяця, змін, які там відбуваються. У ХНУ імені Каразіна, де є Науково-дослідний інститут астрономії, досліджували переважно поверхню Місяця, використовуючи спектрофотометричні і спектрополяриметричні методи. У нас, наприклад, Віталій Кислюк досліджував фігуру Місяця.
Плюс ми подавали кілька пропозицій, як можна астрономічними методами, поставивши телескоп у приполярних областях чи біля екватора, спостерігати, як Місяць змінює нахили своєї осі обертання. Ми повторили роботу 1960-х років, використовуючи новий метод, і показали, що можна за рік дослідити те, що досліджується десятки років.
Крім того, ресурси на поверхні Землі вичерпуються. А у космосі вони є. І перше джерело — це Місяць. Ще є кілька астероїдів, які літають недалеко від Землі, можна освоювати й їх. Причому там є такі об’єкти, де запаси металів — заліза, — більші, ніж у половині рудників на Землі. І ці астероїди не такі й великі. Можна їх перетягувати сюди і працювати з ними. А можна не перетягувати усю каменюку, а полетіти туди, добути те, що хочеться, переробити — і прямо там отримати готовий матеріал. Мікросхеми, наприклад, можна виготовити там і привезти лише кілька контейнерів”.
В інтерв’ю виданню науковець поділився результатами досліджень Європи – супутника Юпітера: “Щодо Європи, було відомо давно, що там до глибини 10 — 12 кілометрів — лід, а глибше, від кількох десятків до, можливо, сотні кілометрів — вода. Проте інколи лід у деяких місцях підтаює, а це означає, що на певній глибині цілком може утворитися так звана лінза невеликого розміру, в якій існуватиме вода. Оскільки у льоду сіль вимерзає, тож розтала вода буде несолоною, практично питною. Отже, можна пробурити саме у цьому місці й отримати воду. Тяжіння там практично таке саме, як на Місяці, — одна шоста від земного. Отже, теоретично у такій водяній лінзі можна зробити плаваючий острів, зробити з неї кисень, набрати трохи азоту, бо там є аміак, — і можна жити. Зверху через лід світить Юпітер, десь далеко — Сонце.
А у 2012 році виявилося, що на Європі є не просто вода, а і тріщини, через які вона викидається у навколишній простір, — гейзери. Отже, маємо воду практично на поверхні. Якщо шукати життя, проходячи 12 кілометрів, — це ж дуже багато бурити. А якщо є такі гейзери, — пролітай мимо, швидко хапай кілька кілограмів цієї води, пакуй у контейнер і досліджуй, чи є життя в Європі”.
На запитання “З якого небесного тіла варто було б починати колонізацію?” вчений відповів: “Ми з трьома колегами якраз розповідали на «Астрономічній школі молодих вчених», де можна шукати життя, де освоювати певні території і жити там. Висновок перший: людина не повинна піддаватися ризику астероїдної небезпеки і жити лише на Землі. Необхідно проводити так зване повторне перезаселення. Наприклад, вибираємо кілька астероїдів. Зараз відомо близько п’яти тисяч астероїдів, які періодично зближуються з Землею. Ми підібрали десь кілька десятків астероїдів, діаметр яких два-три кілометри, і на яких є вода, залізо, кремній, інші корисні копалини. Одні з них літають по колу, інші мають витягнуті орбіти і періодично пролітають то поблизу Землі, то біля відібраних астероїдів, що рухаються по колу. Відповідно, висаджуємося на такий астероїд, зариваємося під його поверхню, з води виділяємо кисень, заселяємо це космічне тіло. Ось, створюємо кілька десятків таких станцій — і маємо десятки своєрідних маршрутних таксі для зв’язку із Землею.
Ми порахували, що можна «сісти» на такий-то астероїд, який летить у певний необхідний нам бік, підлетіти так до іншого і висадитися на нього. Не треба летіти мільйони кілометрів, натомість розраховуються такі моменти, щоб ви підлетіли до своєї кінцевої мети на «астероїдному таксі», а потім на невеликому космічному апараті практично за кілька днів здійснили своєрідний трансфер від астероїда до астероїда.
Для тривалого заселення необхідно підібрати такі астероїди, де є залізонікелеві руди, вода, яку можна добувати, рідкісні хімічні елементи — а існують такі, де є навіть золото і платина. Тоді в їхніх підземеллях можна спокійно жити, працювати, добувати корисні копалини, виробляти необхідну людству продукцію. Там постійно можуть перебувати «керівники таксі», персонал для підтримки життєдіяльності станції тощо, а спеціалісти конкретних галузей, необхідні для даного заводу, фабрики на астероїді — цілком можуть працювати вахтовим методом. Зрозуміло, що між станціями має існувати постійний зв’язок. І двох-трьох десятків таких космічних «маршрутних таксі» буде достатньо для того, щоб освоїти простір від Землі, через пояс астероїдів і аж до Юпітера. І проживши там кілька років, люди повертаються на Землю, ми досліджуємо, які зміни відбулися в їхньому організмі, чи можна переселитися туди остаточно.
Друге місце — та сама Європа і ще кілька супутників Юпітера і Сатурна. Європа все-таки знаходиться доволі близько до Юпітера, там надто сильне для нас магнітне поле, може бути велике опромінення. Тож треба дістатися до Європи та одразу проникнути під лід, де є хороша вода— плавай, купайся (сміється. — Авт.). Ще є льодяний супутник Юпітера — Ганімед, який розташований вже далі від цієї планети, радіації там менше, води також вистачає. Біля Сатурна є три-чотири об’єкти, які теж можна заселяти. А ще доволі несподіваним варіантом є Венера”.
Детальніше читайте у повному тексті інтерв’ю вченого-планетолога А.П. Відьмаченка на сторінках газети “День” (№137-138, 2018 р.) або офіційному інтернет-сайті видання (публікація від 2 серпня 2018 року): https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo-intervyu/yevropa-maybutnogo-bilya-yupitera