У грудні 2018 року в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України відбулася науково-практична конференція «Конституційно-правове забезпечення та європейські стандарти контролю у сфері діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування». Про це йдеться у статті, розміщеній на сторінках газети “Голос України” (№7 (7013), 12 січня 2019 р.).
 На фото (зліва направо): заступник директора Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України кандидат юридичних наук В.П. Нагребельний, заступник директора з наукової роботи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України доктор юридичних наук О.В. Скрипнюк, директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України академік НАН України Ю.С. Шемшученко, декан факультету політології та права НПУ ім. М.П. Драгоманова доктор історичних наук Б.І. Андрусишин
Фото: старшого наукового співробітника Інституту держави і права
ім. В. М. Корецького НАН України
кандидата юридичних наук О. Малишева
|
Відкрив конференцію директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України академік НАН України Юрій Шемшученко. Він, зокрема, зазначив, що розвиток демократії в Україні, чітке визначення її євроінтеграційних перспектив обумовлює актуалізацію дослідження проблем контролю, оскільки демократична конституційна система передбачає, що влада в ній має бути поділена, обмежена, доступна, передбачувана, ефективна і підконтрольна. Контроль в умовах демократії явище багатогранне за своєю природою, змістом, формою, механізмом реалізації, призначенням. Контроль є однією з найважливіших функцій державного управління.
Найважливішими формами державного контролю є парламентський контроль та президентський контроль (які є первинними), контроль органів виконавчої влади та судовий контроль (вторинні види контролю). Контроль парламентський — одна із функцій парламенту: його органів і посадових осіб, а також інших державних органів та посадових осіб, з відповідною метою функціонально поєднаних з парламентом, у здійсненні повноважень контролю за виконавчою владою, насамперед урядом.
Наявність контрольної функції парламенту щодо виконавчої влади є одним з елементів системи стримувань і противаг у взаємодії законодавчої і виконавчої влади.
До традиційних форм парламентського контролю за виконавчою владою віднесена діяльність постійних і тимчасових (спеціальних і слідчих) комітетів (комісій) парламенту.
Ще однією формою парламентського контролю за виконавчою владою є діяльність омбудсмена — спеціальної посадової особи, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до компетенції якої входить розгляд скарг громадян на порушення прав людини з боку певного кола державних органів та посадових осіб.
Застосовуються й інші форми контролю за виконавчою владою. Зокрема, Рахункова палата здійснює контроль за відповідною діяльністю уряду. За будь-яких умов сенс парламентського контролю за виконавчою владою полягає, як правило, в тому, що парламент уповноважений реагувати на дії підконтрольного органу або посадової особи і застосовувати до них конституційно-правові санкції.
Достатньо значною в умовах парламентсько-президентської форми правління є контрольна діяльність Президента України, здійснення якої пов’язане з його правами. Це право глави держави пов’язане з реалізацією його статусу очільника держави, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина, хоч Конституція України не містить прямої вказівки щодо президентського контролю. Президентський контроль має конституційно-правове підґрунтя і відповідне закріплення в нормативно-правових актах. Президентський контроль, що здійснюється в межах конституційних повноважень Президента, з правового погляду має достатні підстави для дійового впливу на стан функціонування держави.
Однією з найважливіших форм державного контролю є судовий контроль. Його можна визначити як використання судом своїх повноважень у випадку встановлення факту, що державний орган вчинив незаконну, необґрунтовану або несправедливу дію чи прийняв подібне рішення (акт).
В умовах евроінтеграційних процесів важливим є доповнення судового традиційного контролю позасудовими альтернативними механізмами забезпечення виконання законів, дотримання прав людини. Істотним доповненням судового механізму виступає інститут несудового державного контролю, який формують органи, наділені спеціальними контрольними повноваженнями (прокуратура, національні комісії регулювання природних монополій та ін.). Завданням судового контролю у сфері публічної влади: з одного боку є забезпечення охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, тобто захист приватного інтересу, з другого — недопущення свавілля з боку органів державної влади та місцевого самоврядування. Тобто захист публічного інтересу.
В умовах демократії застосовують широку концепцію контролю, яка передбачає, крім державного контролю, здійснення громадського та міжнародного контролю як засобу забезпечення внутрішньодержавної демократії. Застосування широкого комплексного контролю має забезпечити рівновагу державних та суспільних інститутів, запобігти перевищенню і зловживанню повноваженнями, не завдаючи шкоди їх ефективній роботі і врешті-решт утвердженню демократії. Широке, комплексне розуміння контролю висуває нові завдання перед правовою наукою.
Про деталі виступів інших учасників конференції та рекомендації науковців, прийняті по її завершенню, можна дізнатися із повної версії статті Олександра Скрипнюка “Демократія і контроль: новелізація концептуальних підходів щодо організації та здійснення контролю на сучасному етапі” на офіційному веб-сайті газети “Голос України” за посиланням: http://www.golos.com.ua/article/312290