The National Academy of Sciences of Ukraine

View message

15.01.2019

Не просто землеопис

Про завдання, що стоять перед сучасною географією як наукою, та дослідницькі здобутки вчених-географів Академії в інтерв’ю програмі «Наука ХХІ» (спільний проект Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти і парламентського телеканалу «Рада») розповів директор Інституту географії НАН України академік Леонід Руденко

Академік Леонід Руденко

«У далекому минулому, звичайно, не було окремо ще ні математики, ні фізики, ні інших наук. Первісна людина на камені, дереві чи землі малювала течію річки, прокладала стежки в потрібні напрями тощо. З цього й починалася географія за прадавніх часів», – розповідає вчений.

Переходячи до історії розвитку географічних знань в Україні за новітньої доби, академік Леонід Руденко зауважує, що після заснування Української академії наук (нині – Національна академія наук України) у 1918 році одним із фундаторів вітчизняної географічної науки став Степан Львович Рудницький, який створив у Харкові Інститут географії. На жаль, у 1930-х рр. вченого було репресовано, а установу – ліквідовано. Проте завдяки низці науковців, які розуміли важливість продовження досліджень (задля оцінювання, раціонального використання та збереження територій і ресурсів), географія в Академії не припинила розвиватися. 1964 року зусиллями академіка Максима Мартиновича Паламарчука в Академії було створено перший офіційний профільний структурний підрозділ – сектор географії. Наступним після засновника керівником цього сектору став член-кореспондент Олександр Мефодійович Маринич, пізніше – професор Андрій Петрович Золовський. У 1989 році Cектор географії очолив Леонід Григорович Руденко, нині – академік. 1991 року сектор було перетворено на Інститут географії. Впродовж періоду незалежності ця академічна установа встигла виконати низку наукових досліджень, результати яких мають загальнодержавне значення і є вкрай необхідними для подальшого розвитку України.

За словами гостя телестудії, людина, активно освоюючи середовище свого існування, суттєво змінила його стан. Ці зміни нерідко є негативними і стосуються умов проживання людини та виснаження природних ресурсів. На жаль, деструктивні процеси не призупинені. Їх важливо ретельно вивчати, щоб усвідомлювати реальні чи потенційні виклики, з якими людство як по всій планеті, так і на окремих її теренах ризикує мати справу вже в найближчому майбутньому. Головними такими викликами для України є, по-перше, обмеженість природних ресурсів, а по-друге, забрудненість і, відповідно, критичний екологічний стан компонентів природи. За підсумками вивчення зазначених проблем, науковці Інституту географії НАН України видали книгу «Україна: основні тенденції взаємодії людини і природи в ХХІ столітті (географічний аспект)», в якій докладно відображено наслідки нераціональної взаємодії людства з довкіллям. Учені показали, які зміни відбулися з компонентами природи (ґрунтами, поверхневими й підземними водами, атмосферним повітрям) на території України за останні 100 років (найінтенсивніші з цих змін припали на останні півстоліття) у результаті непрогнозованого впливу антропогенного чинника, і дійшли висновку, що спостережувані тенденції змін мають досить загрозливий характер, що підтверджено інструментально.

«Ще у 1988 році ми виконали роботу «Територіальна комплексна схема охорони природи Донецької області», в якій прописали, що потрібно зробити кожному з міністерств, аби призупинити ці деструктивні процеси. Між іншим, депресивність у Донецькій області відчувалася вже тоді. Крім того, для урядовців і громадськості ми випустили ще одне видання – пілотне. Це «Екологічний атлас України», який показував критичний стан природних компонентів – з огляду, по-перше, на їхнє вичерпання внаслідок активної господарської діяльності людини, і по-друге, на високий рівень забруднення довкілля», – говорить академік Леонід Руденко.

Протягом останніх років, розуміючи небезпеки накопичення відходів життєдіяльності людини, в Інституті географії НАН України у співпраці з Державною службою України з надзвичайних ситуацій було розроблено два електронні атласи. У них за спеціальними програмами відображено просторову інформацію щодо розміщення і характеристик об’єктів, потенційно небезпечних для життя людини. Це «Атлас природних, техногенних і соціальних небезпек виникнення надзвичайних ситуацій в Україні». Другий Атлас присвячувався тільки потенційним техногенним небезпекам. Це дуже вагома праця вчених Інституту географії НАН України. За підрахунками науковців, нині на території нашої держави налічується близько 15 тис. об’єктів, що становлять потенційну небезпеку для життя людини. За словами академіка Леоніда Руденка, щороку в Україні створюється майже 800 млн тон відходів. Усього на цей момент їх накопичено вже до 36 млрд тон, із них – 24 млн тон небезпечних відходів. Тверді відходи концентруються здебільшого навколо місць добування корисних копалин. Найтоксичніші відходи (перший клас небезпеки) – рідкі речовини, оскільки вони здатні не лише забруднювати ґрунти, а й потрапляти в поверхневі й підземні води, а також випаровуватись. Але найтривожнішою, на думку географів, є зношеність основних фондів переважної більшості промислових підприємств (у видобувній, переробній, транспортній, сільськогосподарській галузях), яка складає 70-80%, а подекуди сягає 90%. «Ми здійснили фактичний аналіз усіх регіонів нашої держави за наявністю потенційних джерел небезпечних ситуацій. Причому виконали цю роботу в двох варіантах – у вигляді статичного атласу та в динамічному векторному форматі, – пояснює гість телестудії, – і передали її, зокрема, керівництву Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Цю інформацію важливо мати й використовувати, щоб максимально запобігати небажаним подіям, а не ліквідувати потім їхні наслідки. Так, в Україні функціонує 931 об’єкт хімічної небезпеки (ми розуміємо, що показники змінюються). Всього у зонах можливого забруднення від цих об’єктів проживає орієнтовно біля 10 млн осіб. Ми також класифікували регіони нашої держави за рівнем хімічної небезпеки: перший ступінь присвоєно Дніпропетровській (108 потенційно небезпечних об’єктів) і Донецькій (149 об’єктів) областям та місту Севастополь (12 об’єктів), другий – Сумській області (23 об’єкти). До регіонів із найбільшою кількістю потенційно небезпечних об’єктів належить і Харківська область. Я не хочу сказати, що ми тішимося з того, що чимало українських підприємств працюють не на повну потужність або взагалі призупинили свою діяльність, але кількість відходів могла б бути більшою. Зараз потрібно активно працювати над знищенням відходів промислового виробництва, отрутохімікатів тощо. Наприклад, у 2016-2017 роках Міністерство екології та природних ресурсів України реалізувало спеціальні програми з ліквідації отрутохімікатів, оскільки в радянський період цих речовин накопичилося надзвичайно багато і після зникнення колгоспів та радгоспів залишилися склади, якими ніхто не опікувався. Просто посеред поля стояли сараї та клуні, і ніхто не знав, що саме там зберігається».

«Національна академія наук України багато зробила для того, щоб світ дізнався про нашу незалежну державу, – продовжує академік Леонід Руденко. – Зокрема, вперше було розроблено «Національний атлас України», який містить понад 1 млн файлів структурованої інформації про історію нашої країни, її природні ресурси та стан довкілля, економіку, населення. Це – величезний фоліант, що складається з 875 карт, кожна з яких містить по 10-12 шарів інформації, прив’язаної до населених пунктів і транспортної мережі. Атлас представлено не тільки у паперовому, а й в електронному форматі. Президент Національної академії наук України академік Борис Патон презентував цю книгу на високому рівні – під час конференції послів іноземних держав в Україні. Проте роботу над виданням було завершено в 2007 році, і, без сумніву, за цих понад 10 років країна змінилася, інформацію про неї потрібно переглядати, доповнювати. Змінилася, наприклад, демографічна ситуація, хоча вичерпні дані щодо цього поки відсутні, адже останній перепис населення проводився в Україні 2001 року, а черговий досі постійно відкладався. А сучасний світ рухається в бік інформаційного суспільства. Відповідно, завданням географів на цьому етапі є інтеграція наявних знань і отримання нових, а також їх візуалізація, унаочнення – для кращого розуміння процесів, що відбуваються в конкретній місцевості».

Ще однією візитівкою нашої держави академік Леонід Руденко називає книгу «Україна на картах» («Ukraine in maps»), укладену українськими географами спільно з їхніми угорськими колегами. Видання здійснено англійською мовою та розповсюджено серед держав, які є членами ЄС (у зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом).

За словами вченого, фахівці Інституту географії НАН України розвивають і такий важливий напрям як ландшафтне планування: «У радянські часи планування здійснювалося під керівництвом Держплану – розроблялися плани для держави, регіонів, районів, окремих поселень тощо. Ми ж вивчили досвід німецьких колег і започаткували в Україні новий інструментарій – ландшафтне планування, яке вже активно використовується в Європі. Поясню його суть. На першому етапі проводиться докладна інвентаризація ресурсів певної території та взагалі всього, що на ній є. Наступний етап – оцінювання розвитку ресурсів території. Далі – виявлення конфліктів, присутніх на цій території, та означення напрямів її подальшого розвитку. Ми апробували цей інструментарій у Степанецькій сільській раді, що на Черкащині. Коли зробили ландшафтний план для цієї території, виявилося, що її ресурси використовуються нераціонально. Наприклад, родючі чорноземи використано не для вирощування сільськогосподарських культур, а для налагодження діяльності птахофабрики з усією супутньою інфраструктурою. Цю ситуацію можна зрозуміти: громада була зацікавлена в коштах, які запропонував інвестор. Але тут ідеться, на жаль, лише про отримання миттєвого прибутку, а не про мислення на перспективу».

Займаються в Інституті географії НАН України і питаннями сталого (збалансованого) розвитку. «У 1992 році на конференції ООН було прийнято «Порядок денний на ХХІ століття». Його основна тема – забезпечення розуміння важливості та необхідності реалізації сталого розвитку різними регіонами світу. Сталий (або ж збалансований) розвиток – це врівноважена, гармонійна взаємодія економічної, соціальної, культурологічної та екологічної складових суспільного життя. За такої взаємодії жодна з цих складових не повинна страждати. На сьогодні практично всі держави світу, крім України, розробили свої стратегії сталого розвитку. Ми, географи, дуже активно в цьому плані працювали, маємо цілу низку результатів. Почну з того, що ще в 2002 році Академія підготувала концепцію сталого розвитку України, яку так і не було схвалено. Інститут географії НАН України видав працю «Стан виконання в Україні положень «Порядку денного на ХХІ століття» (2002-2012)».

Однойменну доповідь ми представили на розгляд Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України й інших владних структур. Крім того, за підтримки Представництва ООН в Україні ми підготували Проект доповіді України до Конференції ООН зі сталого (збалансованого) розвитку Ріо+20. Протягом останніх трьох років за підтримки Представництва ООН в Україні працювала експертна група у складі дев’яти осіб, яку я очолював. У 2017 році ми розробили й успішно апробували Стратегію сталого розвитку України до 2030 року.

Існує така ж стратегія і до 2020 року, оскільки наша держава взяла на себе низку зобов’язань перед міжнародною спільнотою і повинна їх виконувати. 2015 року світове співтовариство ухвалило 17 цілей сталого розвитку до 2030 року. В Україні визначенням цілей сталого розвитку займалася спеціальна група під керівництвом академіка Елли Лібанової. За підсумками роботи цієї групи було сформульовано 7 стратегічних і 23 операційні цілі та вказано заходи, яких Україна має вжити до того чи іншого терміну. Вітчизняні фахівці розробили також Національний план дій на 2017-2020 роки зі впровадження Стратегії сталого розвитку України до 2030 року, в якому визначили, на які цілі потрібно спрямовувати державні видатки, щоб призупинити деградацію навколишнього природного середовища. Цей документ містить низку рекомендацій і завдань для органів державної влади. У ньому, зокрема, вказано, наскільки потрібно зменшити викиди в атмосферу та збільшити виробництво енергії за допомогою альтернативних джерел тощо. Нині стратегію сталого розвитку розробляє для себе кожна область, а от загальнонаціональної стратегії досі не ухвалено. Україна тут подібна до корабля, який у бурхливому морі з рифами та штормами і вийшов без карти й лоцмана, тому не знає, куди йому рухатися. І тільки національна стратегія дасть змогу прокласти маршрут», – упевнений академік Леонід Руденко.