Автор статті розглядає причинно-наслідкові зв’язки між формуванням суспільно-політичного устрою і соціально-економічного ладу і робить висновок про принципову відмінність комуністичної революції від попередніх: «Новий соціально-економічний уклад завжди визрівав у надрах попереднього ладу, після чого відбувався революційний перехід до більш прогресивних відносин між державою та суспільством. Однак під час російської революції 1917 року ця закономірність не спрацювала. Вожді більшовицької фракції російських соціал-демократів здобули популярність у народних низах завдяки популістській демагогії, винайшли таку робітничо-селянську державу, у якій робітники та селяни не мали права голосу, а потім методами пропаганди та масового терору створили неприродний, існуючий тільки в їхніх головах соціально-економічний лад. Після Першої світової війни вони нав’язали спотворений світ комунізму мало не всім народам Російської імперії, а після Другої — майже третині людства».
Станіслав Кульчицький також окреслює історичну тяглість понять «соціалізм», «розвинутиq соціалізм» та «комунізм»: «Якою термінологією слід послуговуватися, характеризуючи побудований за перші два десятиліття радянської влади суспільно-політичний устрій і соціально-економічний лад? Офіційно він називався соціалізмом — першою фазою комунізму. Теоретична різниця між фазами полягала в розподілі матеріальних благ серед виробників: по труду при соціалізмі та за потребами — при комунізмі. Ухвалюючи в жовтні 1961-го нову програму КПРС, Нікіта Хрущов запевнив, що через 20 років радянські люди житимуть при комунізмі. Щоб держава не взяла на себе зобов’язань розподіляти блага за потребами, пропагандистам Леоніда Брежнєва довелося перетворювати Марксів двофазний комунізм на трифазний і попередити всіх, що між соціалізмом і повним комунізмом є проміжна фаза тривалістю кілька десятиліть із розподілом благ по труду — розвинутий соціалізм».
Історик зазначає, що «Основоположники марксизму вважали свій комунізм науковим і відхрещувалися від утопій попередників. Проте нібито породжувана «експропріацією експропріаторів» загальнонародна власність теж була утопією. Власність пролетарської держави опинялася в руках не народу, а революціонерів, які таку державу контролювали». Таким чином в Росії з’явився державний «монстр» під час комуністичних перетворень: Лєнін використав теорію революційного марксизму «щоб експропріювати суспільство, тобто позбавити громадян приватної власності на засоби виробництва. Володіння, користування та розпорядження ними забезпечували суспільству економічний суверенітет й одночасно ставили державу в економічну залежність від громадян. Використовуючи як приманку гасло побудови соціально-економічного ладу з розподілом матеріальних благ за потребами, верховний вождь більшовиків розпочав з весни 1918-го свій комуністичний штурм. (…) За роки лєнінського (1918–1920) і сталінського (1929–1932) штурмів була створена могутня та не залежна від свого суспільства держава. Основоположники марксизму сподівалися, що в результаті рекомендованих ними перетворень держава-комуна «засинатиме». Натомість привид комунізму матеріалізувався в монстра, силове утвердження якого в ХХ столітті супроводжувалося загибеллю в усьому світі до 100 млн осіб.», – зазначає Станіслав Кульчицький.
 |
В статті автор також окреслює механізми, завдяки яким держава-комуна здійснювала експропріацію суспільства задля того, щоб домогтися економічної диктатури: «Експропріація буржуазії та поміщиків у більшовиків минула за підтримки рад робітничих і солдатських (по суті селянських) депутатів без особливих ускладнень, якщо не брати до уваги кровопролитної трирічної громадянської війни. Набагато важчою виявилася експропріація дрібних виробників і землеробів. Спроба замаскованої комунізації сільського господарства наразилася на шалений спротив селянства, особливо українського».
Наостанок автор зауважує: «Творцем комуносоціалізму була радянська держава – витвір лєнінського генія. Встановлений більшовиками суспільно-політичний устрій, що ввібрав у себе революційну енергію народних мас, поневолив їх глибше й витонченіше, ніж усі знані людству держави. Після ринкових реформ у КНР і розпаду радянської імперії здавалося, що «привид комунізму» дематеріалізувався. Однак суспільно-політичний устрій не змінився в КНР і відродився реформованим у Російській Федерації. Такий прикрий висновок доводиться зробити, вивчаючи історію лєнінсько-сталінського комуносоціалізму».
Із повним текстом статті можна ознайомитись за посиланням:
https://tyzhden.ua/History/229576
За інформацією часопису «Український тиждень»