 |
Автор статті описує події 15 червня 1917 року: «Вечірнє засідання Центральної Ради 15 червня було нервовим. Військове міністерство у Петрограді заборонило другий всеукраїнський військовий зʼїзд. Але делегати обрані, квитки куплені. Заборона – перша в Росії після скинення царя! – тільки підігріла бажання військовиків-українців зібратися разом, висловити підтримку Центральній Раді. Коридорами Центральної Ради ходив Йосип Маєвський. Він перестрівав Михайла Грушевського та пропонував йому створити окремий український уряд. Та головним було не це. З російської столиці повернулась українська делегація. Володимир Винниченко їздив, щоб отримати відповідь від Тимчасового уряду на питання: чи можуть у майбутньому українці претендувати на автономію? Український національний рух не вимагав незалежності, не просив автономії. А тільки визнання права українського народу мати власну державність. Куди уже толерантніше! Але й на це російські політики не погоджувались. Тепер члени Центральної Ради мали почути звіт голови делегації Володимира Винниченка. Після його промови засідання оголошується закритим. Сторонні особи виходять із зали. У решти перевіряють мандати. Багато нових членів Центральної Ради. Щойно Всеукраїнська рада селянських депутатів влилась у революційний парламент. Мандатна комісія їх ще не знає особисто. Першим отримує слово Микола Ковалевський. Він пропонує робити практичні кроки по втіленню автономії – створювати власні прообрази міністерств: «Ми повинні закласти цілий ряд комісій, які б відали різними справами і взагалі зорганізуватись так, щоби кожна сфера життя найшла собі відгук в діяльності Центральної Ради». Самостійник Василь Химерик прямим текстом казав: «Відмова Тимчасового уряду є оповіщення нам війни». Інший самостійник, Коломійченко, наполягав: «ні оден свідомий українець не повинен лишатись в Москві … Хай з Москви, Серпухова і других місць люде їдуть до Київа». А у промові Володимира Винниченка вперше прозвучало слово «універсал» як противага до «відозви». І це слово викликало аплодисменти. Це був саме той момент, коли українські політики перейшли з підпорядкованого стану, відмовились від своєї вторинності щодо Росії. Вони перестали писати заяви, звернення та «чолобитні». Вони почали розмовляти мовою універсалів».
Все ж, відповідь Тимчасовому урядові була сформульована наступного дня, відзначає Віталій Скальський: «Дискусії тривали і наступного дня. Аж увечері 16(3) червня була нарешті озвучена відповідь Центральної Ради Тимчасовому урядові. Серед основних тез: «Центральна Рада вжила всіх заходів, щоби порозумітися з Тимчасовим урядом в справі оголошення прінціпу автономії України» та «Центральна Рада вважає потрібним негайно видати до українського народу універсал». На тому й розійшлись. Тепер була справа за написанням самого універсалу. Текст писали у Малій Раді. Есери запропонували дуже короткий текст універсалу. Микола Ковалевський так згадував цей проект: «В цьому тексті говорилось, що настав день повного визволення України, коли український народ і орган його волі – Українська Центральна Рада, беруть у свої руки творення нових форм національного життя і проголошують Україну автономною державою з власним урядом, з власною збройною силою і з власними законодавчими органами». Утім багатьом присутнім це здавалось надто революційно, радикально. І він не пройшов. Все ж таки есери мали більшість тільки у Центральній Раді. А у Малій Раді такої більшості не було».
 |
Реакція видатного ученого, історика та голови Центральної Ради Михайла Грушевського була схвальною: «Михайло Грушевський оголосив, що Універсал ухвалено і затверджено одноголосно. «Після цього він продиктував двом секретарям УЦРади Михайлові Єремієву і Євгенові Онацькому текст рішення, яке було одразу внесене на пленарне засідання Центральної Ради. Всі члени Ради повставали зі своїх місць і зробили бурхливу овацію». Після цього Михайло Грушевський та Володимир Винниченко разом з деякими іншими членами Центральної Ради вирушили на військовий зʼїзд, що якраз відбувався в Оперному театрі. При виході їх очікував сюрприз. «Перед будинком стояла велика юрба народу». Здається, це був перший випадок, коли українці прийшли під свій парламент очікувати доленосного рішення. Схоже, ухвала Універсалу їх задовольнила. «Винниченко привіз тільки що викінчений текст універсалу і зачитав його. Враження й ентузіазм викликав незвичайні. Його прийняли як дійсне проголошення волі України. Все кількатисячне зібрання по вислуханні впало на коліна і проспівало «Заповіт» з його грізними словами про окроплення волі кров’ю» - так це описав Михайло Грушевський. Тоді свій варіант запропонував Володимир Винниченко. Новий проект довго обговорювали, креслили, вносили правки. Здавалось, усі неузгодженості підчистили, усе виправили, згоди досягнули…».
Автор також описує подальше обговорення Універсалу, реакцію української спільноти та урочистості, які відбувались з нагоди підписання документу.
Із повним текстом статті можна ознайомитись за посиланням:
https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/06/24/155864/
За інформацією Інституту історії України НАН України