 Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві, 22 січня 1919 року |
Автор статті зазначає: «Ідеї політичної єдності обох частин української нації, розділеної кордоном Російської та Австро-Угорської імперій, виникли з початком процесів національного відродження наприкінці ХІХ століття. Їх у своїх політичних трактатах висловлювали чимало українських діячів, зокрема Юліан Бачинський в «Україні irredenta» чи Микола Міхновський у «Самостійній Україні». Саме у цих творах чи не вперше прозвучало гасло «Одна, єдина, нероздільна Україна від гір Карпатських аж по Кавказ». Втілити його випала можливість по завершенні Першої світової війни, коли на руїнах обох імперій постали Українська Народна Республіка (УНР), проголошена в Києві в 1917 році, і Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), через рік проголошена у Львові. Обидві держави перебували у доволі скрутному становищі. УНР за останній рік пережила війну з більшовиками та державний переворот . ЗУНР воювала з Польщею. Обмежене міжнародне визнання мала тільки УНР, та й то з боку російського більшовицького уряду і держав Четвертного союзу, що зазнали поразки у Першій світовій війні. То ж ідея єдності набрала нового звучання».
Віталій Скальський описує, як відбувалось проголошення Акту Злуки: «Остаточний текст Акту Злуки урядом УНР було затверджено о пів на першу ночі проти 22 січня 1919 року. На полудень запланували його урочисте проголошення. Це була перша річниця незалежності УНР, влада оголосила цей день вихідним. На Софійській площі встановили тріумфальну арку з гербами українських земель, на високих щоглах підняли українські прапори. Вишикувались війська та делегації політичних партій, громадських організацій, профспілок, рад, підприємств. О 12-й годині приїхали члени Директорії, міністри, галицька делегація. На Печерську пролунав салют. Духовенство Софійського собору розпочало молебень. (…) Після молебню слово взяв Лев Бачинський. Потім Лонгин Цегельський зачитав постанову Української Національної Ради від 3 січня 1919 року та передав документ Леву Бачинському, а той — голові Директорії Володимиру Винниченкові. Інший член галицької делегації Ярослав Олесницький зачитав постанову французькою — для іноземних дипломатів та журналістів. Володимир Винниченко подякував, після чого Федір Швець зачитав Універсал Директорії про Злуку. Одночасно його текст оголошували читці зі спеціально споруджених трибун на чотирьох кутках Софійської площі: «...Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України — ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна УНР. Однині Народ України, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу українську на благо і щастя всього її трудового люду». По цьому Національний хор виконав «Ще не вмерла Україна», «Вічний революціонер» та «Вкраїно мати, кат сконав». Після неодноразових «Слава!» єпископ Катеринославський Агапіт провів заключну молитву».
Історик також описує наслідки цієї події та геополітичну ситуацію навколо України в ті роки.
За інформацією порталу «Цей день в історії»