View message

Один із випусків документального проєкту телеканалу «1+1» – «Історії міста» – розповідає про нелегкий, але сповнений вагомими науковими здобутками шлях видатного вченого в галузі електрозварювання та мостобудування Євгена Оскаровича Патона (1870 – 1953), 150-річчя від дня народження якого відзначають у 2020 році.

Академік Євген Патон

Євген Патон походив із давнього дворянського роду. «Дід Євгена Оскаровича закінчив війну [1812 року] генералом від інфантерії, був сенатором Російської імперії. Залізним правилом цього роду завжди було служіння батьківщині», – зазначав учений-матеріалознавець академік Ігор Походня (1927–2015), який працював із Є.О. Патоном. Батько майбутнього блискучого науковця, як і багато інших представників родини Патонів, був військовим (полковником гвардії), згодом – працював дипломатом, на момент народження сина Євгена перебував у Ніцці як російський консул. За словами молодшого сина, Президента НАН України академіка Бориса Патона, у православному храмі в Ніцці навіть збереглася церковна книга з виписками про народження його батька.

1894 року Євген Патон закінчив Дрезденський політехнічний інститут і отримав роботу: зокрема відомо, що він брав участь у будівництві залізничного вокзалу у Дрездені. Здібного молодого чоловіка цінували та пропонували йому залишитись у Німеччині і займатись там наукою та викладанням. Однак він вирішив повернутися додому. Та, щоб працювати в Російській імперії, мусив підтвердити свою кваліфікацію. «Батькові довелося вступити на навчання на останній курс Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення і за рік виконати кілька курсових проєктів та скласти іспити. Він зміг це зробити, отримав диплом і срібний значок інженерів шляхів сполучення. Спочатку працював у Петербурзі, потім переїхав до Москви», – говорить академік Борис Патон.

За якийсь час перспективного науковця помітили й запропонували йому викладати в Київському політехнічному інституті. Євген Оскарович погодився, і вже 1904 року отримав під своє керівництво кафедру мостобудування, а потім і факультет інженерних споруд. За спогадами колег і студентів, професор Є.О. Патон мав особливий стиль викладання. «Євген Оскарович вважав, що лекції читати потрібно, але студентам краще більше часу приділяти знайомству з фаховою літературою та проєктами різноманітних об’єктів. Він був переконаний, що студентські курсові та дипломні проєкти мають бути робочими. Для цього він навіть проводив заняття з використанням моделі мосту в натурну величину», – згадує Борис Євгенович Патон.

Звівши в Києві низку мостів, Є.О. Патон стає найкращим спеціалістом у своїй галузі. Одна з найперших його робіт в українській столиці – так званий Міст закоханих, або ж Парковий міст. Його було відкрито 1912 року, і, коли 70 років потому вирішили відтворити цей міст, виявилося, що його копія (відкрита 1983 року) не потребує жодних удосконалень. За заслуги перед батьківщиною Євгена Патона ще у дореволюційні часи нагородили орденами Святої Анни та Святого Станіслава. У буремні революційні часи з його ініціативи було збудовано шляхопровід на місці зруйнованого Миколаївського ланцюгового мосту. «Відновити цей міст у його попередньому вигляді не було ніякої змоги. Але на дні Дніпра лежало чимало решток металевих конструкцій, які Євген Оскарович зі студентами вирішили використати для створення нового мосту», – говорить академік Б.Є. Патон. Споруду відкрили влітку 1925 року.

Усі, кому доводилося працювати з Євгеном Оскаровичем Патоном, відзначали його професійність, самовідданість, порядність і громадянську мужність. «Він був твердим, – зауважував академік Ігор Походня, – і виганяв співробітника негайно (навіть якщо це був академік), коли бачив, що той не може працювати. Один з моїх учителів – хімік-аналітик – закінчив КПІ, вступив до аспірантури, але хтось написав донос, і його виключили. Ніхто в Києві не взяв його на роботу. Крім Євгена Оскаровича. А це – 1937 рік». «По суті, він був доброю людиною, – додає академік Борис Патон, – але і вимогливим теж завжди був. Головною в житті для нього була праця. Коли ми з братом вчилися, батько вже був знаменитим професором. І мені було б соромно, якби я вчився погано».

Академік Євген Патон із синами Борисом і Володимиром

1928 року під час випробування одного з мостів на Київщині Є.О. Патон ознайомився з дуговим електрозварюванням, і в нього виникла ідея використати цю технологію при спорудженні мостів. «Будівництво мостів було тоді дуже трудомістким. Потрібно було просвердлити діри, потім зробити накладки, після цього – вставити туди заклепки, нагріти їх. Усі клепальники страждали на глухоту», – згадував академік Ігор Походня. Зварювання було, звичайно, перспективною технологією, проте вважалося, що створені з його використанням об’єкти ненадійні. «Головним для батька було довести невіруючим і собі самому, що зварна конструкція не гірша, а в багатьох випадках – краща, міцніша, довговічніша, ніж клепана конструкція, котра на той час застосовувалася для спорудження металевих мостів. І йому це вдалося. Було продемонстровано, що зварювання не тільки не поступається клепанню, а й перевершує його», – підкреслює академік Борис Патон.

Невдовзі Є.О. Патон створив у Києві лабораторію зварювання, на базі якої було засновано Інститут електрозварювання АН УРСР (нині – Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України), зведенням першої будівлі якого вчений керував особисто. У роботі Є.О. Патон керувався принципом, за яким результати наукових досліджень і розробок Інституту мають знаходити практичне застосування. «Він вважав, що дослідницька діяльність у переважній більшості випадків має завершуватися конкретним результатом, який дасть необхідний науковий, економічний, військовий ефект», – стверджує академік Б.Є. Патон. Однією з прогресивних технологій, яка справила саме такий ефект, безсумнівно, стало дугове зварювання під флюсом, розроблене в Інституті у 1930-х роках. Воно давало змогу значно підвищити продуктивність праці зварювальників, а також не вимагало від них високої кваліфікації. Оскільки тогочасний Київ швидко забудовувався, а наявні мости вже не могли впоратися зі зрослими транспортними потоками, Євген Оскарович вирішив застосувати нову технологію для зведення суцільнозварного мосту через Дніпро. Ця ідея, однак, наразилася на велику критику – відстояти її допоміг тільки авторитет М.С. Хрущова. Згодом зварювальні технології почали широко використовуватись у СРСР для виробництва не лише мостових конструкцій, а й вагонів, парових котлів тощо. Академіка Є.О. Патона за визначні наукові досягнення нагородили Сталінської премією (в розмірі 200 тис. крб). Її грошову частину вчений розділив між колегами – співавторами успішних наукових розробок.

Із початком Другої світової війни на радянських теренах зварювання розширило сферу свого застосування за рахунок підприємств оборонного-промислового комплексу. Зокрема, бронекорпуси танків Т-34 виготовляли за допомогою зварювання під флюсом, яким замінили значно менш продуктивне ручне дугове зварювання. Ефективність нового методу підтвердили полігонні випробування цієї бойової машини: в екстремальних умовах війни його переваги були беззаперечними. Тож згодом на десятках заводів співробітники Інституту електрозварювання монтували й налагоджували установки для швидкісного зварювання, навчали майстрів з обслуговування цих установок і, звичайно, самих зварювальників.

У повоєнні роки фахівці Інституту працювали над технологіями, які допомагали піднімати країну з руїн – збирати вагони, будувати заводи і мости. А Євген Оскарович Патон нарешті взявся за втілення своєї довоєнної мрії про спорудження в Києві суцільнозварного мосту, який мав поєднати два береги міста. «Монтажні стики між елементами цієї прольотної споруди зварено за допомогою напівавтоматичного зварювання під флюсом. Споруду урочисто відкрили 5 листопада 1953 року. За правилами й нормами, автодорожні мости повинні служити не менше 80 років. Отже, цей міст іще попрацює. В його проєкті було закладено навантаження в кількості 10 тис. машин на добу, але без руйнувань він уже тривалий час витримує щонайменше вдесятеро більший транспортний потік», – наголошує академік Борис Патон.

Міст, названий на честь свого творця, досі залишається одним із найбільших суцільнозварних мостів світу. І однією з найвпізнаваніших київських пам’яток архітектури.