 |
Авторка зазначає: «Олексій Алчевський — безумовно, знакова особистість в економічній історії України другої половини ХІХ століття. Другий син небагатого купця із Сум зумів не просто вибитися в люди, а й стати впливовим підприємцем та громадським діячем. Багато чого у своєму житті він робив уперше в масштабах підросійської України: перший іпотечний банк, перша фінансово-промислова група, перше на Наддніпрянщині погруддя Тараса Шевченка у дворі власної садиби… На початку 1860-х він переїхав із рідних Сум до столиці губернії Харкова та відкрив там на позичені кошти невеликий магазин торгівлі «колоніальними товарами»: чаєм, кавою, спеціями. Утім, на рівні малого підприємця Алчевський надовго не затримався. Він відчув момент: після реформ 1860-х років умови для заснування нових підприємств були більш ніж сприятливими, а надто в Харкові. Тут були сучасні промислові заклади, кілька банків, університет, ішла інтенсивна торгівля — чи не ідеальне середовище для тих, хто хотів почати свою справу. Сам Олексій Алчевський був людиною мислячою, креативною, ініціативною, здатною до самоосвіти, мав гарні менеджерські якості. Розвинути ці риси та втілити сміливі ідеї Алчевському допомогло коло його спілкування. Наприклад, до нього входив Іван Вернадський — професор економіки Київського та Московського університетів, управляючий Харківським відділенням державного банку, діловий партнер Алчевського. Вони познайомилися 1866-го, коли Алчевський створив Товариство взаємного кредиту, одне з перших у Російській імперії. Їхнє спілкування виявилося напрочуд результативним: у процесі виникла ідея створити Торговий банк, який згодом стане однією з найпотужніших фінустанов свого часу. Банк почав працювати 1868-го й мав успіх, адже був третім комерційним банком (а отже, джерелом кредитів для підприємництва) на всю імперію. Дружба Вернадського та Алчевського тривала, тож у травні 1871-го народився ще один фінансовий проект — Земельний банк. Це був перший в імперії іпотечний банк. І він теж був успішним. (...) Завдяки Земельному банку для Алчевського відкрився шлях у геть іншу, ще не знайому йому галузь — важку промисловість. Нерідко траплялося так, що клієнти не могли повернути кредити, тож землі переходили у власність банку, а кінцевим їхнім власником ставав сам Олексій Алчевський. На цих землях траплялися справжні перлини — ідеться, звісно ж, про поклади вугілля. Не дивно, що саме Олексій Алчевський одним з перших почав розробляти кам’яне вугілля в межах Бахмутського й Слов’яносербського повітів та Області Війська Донського. Важливо, що частина з придбаних маєтків з родовищами розташовувалася поблизу щойно збудованої залізничної гілки Луганськ — Дебальцеве Катерининської залізниці, що суттєво спрощувало логістичні питання. 2 вересня 1878 року Алчевський організував Олексіївське гірничопромислове акціонерне товариство для розробки вугільних родовищ. Обсяги видобутого вугілля та виробленого коксу зростали і згодом Олексіївське товариство зайняло за обсягом видобутку вугілля третє місце серед аналогічних підприємств Донбасу».
Тетяна Водотика описує шлях злету й падіння українського бізнесмена й наостанок підсумовує: « Статки Олексія Алчевського були ресурсом для низки соціально та національно значущих проектів. Насамперед ідеться про спонсорування недільної школи Христини Алчевської, чию роль у поширенні освіти та українських національних ідей важко переоцінити. Цінною є і сама будівля школи — нині там розташований виставковий зал Харківського художнього музею. Також Алчевський зробив значний внесок у створення гірничого училища в Катеринославі, а в Олексіївці на Донбасі побудував українську школу для селянських дітей, у якій сім років пропрацював Борис Грінченко. Алчевський матеріально підтримував і Харківське товариство поширення грамотності серед народу, а в Сумах за його сприяння було відкрито міську публічну бібліотеку з читальним залом. Перелік меценатських та громадських заслуг Алчевського можна продовжити. Але найяскравішою проукраїнською акцією підприємця стало встановлення погруддя Тараса Шевченка в саду родинного маєтку 1898 року. Бюст авторства Володимира Беклемішева існує досі — у Національному музеї Тараса Шевченка. Навряд чи всі ці проекти були би можливим, якби Алчевський не досяг фінансового успіху й певного рівня незалежності. (...) Підприємства, засновані за участю Алчевського чи з його ініціативи, все ще працюють: ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» та ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча». Будівлі банків Алчевського, також споруджені його коштом, і досі служать Харкову. 26 грудня 2005 року Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», увів в обіг ювілейну монету номіналом 2 гривні, присвячену 170-річчю від дня народження Олексія Алчевського».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією журналу «Український тиждень»