 |
Учена зазначає: «У Дні науки звучало багато гарних слів про важливість наукових досліджень і значення науки для суспільства. За великим рахунком, вчені в сучасному світі виконують своє призначення, і ми бачимо, як вони своїми відкриттями змінюють світ. Звісно, не без внутрішніх проблем — довіри до результатів, відтворюваності, плагіату, але це — внутрішня наукова кухня, а загалом наука все ж рухається вперед, стає більш прозорою, глобальною і відкриває нові обрії та можливості розвитку людства. Однак науковці страждають на синдром Каcсандри — тобто здатність наперед знати про майбутні неприємності і неможливість при цьому стати їм на заваді. Вони часто повторюють горезвісне "А ми ж попереджали!", бо їхні застереження і передбачення суспільство вперто ігнорує. Тож напередодні Дня науки українські науковці зібралися онлайн на "Марш тих, хто попереджав". Оцих непочутих попереджень нагромадилося багато. Науковці попереджали, що кліматичні зміни набирають обертів, а коли систему виведено зі стану рівноваги, то важко передбачити наслідки. Що потепління — це не тільки позитив (теплі зими й ананаси в Херсоні,) а ще й урагани, повені та посухи, проблеми з питною водою і, звісно, нові захворювання та пандемії. Попереджали про забруднення світового океану, про наслідки втручання в екосистему і спалювання трави та сміття, про появу нових патогенів, про засилля плагіату і псевдонауки, про систематичне недофінансування української науки… Багато про що. Та чи почули науковців? Ні. І на це є різні причин. Одна з них — "різні мови" й "різні цілі" у вчених і в тих, хто приймає рішення. Наприклад, дуже важко знайти спільну мову між вченими та політикам з приводу питання зміни клімату. Інтереси окремих політиків лежать у межах конкретних регіонів і періоду їхніх каденцій. Їх не дуже турбує ймовірне майбутнє підвищення глобальної температури на кілька градусів у наступні століття або підйом рівня океану, до якого країна не має виходу, коли треба розв'язувати негайні болючі проблеми сьогодення. В цьому контексті, для знаходження порозуміння між політиками і вченими було створено організацію IPCC (Міжурядова група експертів з питань змін клімату, МГЕЗК), яка перекладала невтішні наукові прогнози вчених на мову, зрозумілу для політиків і суспільства. Але усвідомлення необхідності такого конструктивного порозуміння забирає десятиліття, а наслідки тривалої бездіяльності вже розгортаються щосили. В Україні ж проблема порозуміння між науковцями, політиками і суспільством загострюється ще й через брак коштів та низький соціальний статусу вчених. І не кажіть, що ми не попереджали...».
Катерина Терлецька підсумовує: «Стратегічно важливі для держави питання не можна вирішувати на ентузіазмі, у вільний від основної роботи час. Вони потребують злагодженої праці багатьох колективів, постійної комунікації між ними, підтримки з боку державних органів та відповідного фінансування. Пріоритетні зараз напрями, такі як поширення епідемій, біомедицина, біологічна, екологічна (пам'ятаємо недавні пожежі, від яких потерпали кияни), кібернетична та інформаційна безпеки, реагування на техногенні катастрофи, для практичної реалізації потребують ефективної державної системи прийняття рішень із залученням провідних науковців та експертів. Впровадження обов'язкової експертної оцінки при прийнятті рішень у багатьох галузях могло б бути спробою відновлення довіри як до вчених, так і до політиків. У країні ще лишилися ентузіасти, і вкрай необхідно реформувати науку, аби підтримати їх. Реформа без ресурсу — це "постріл у голову", і зараз науковці живуть очікуванням такого ресурсу: його дасть перший конкурс Національного фонду досліджень України. Він призначений підтримати саме ту невелику частину науковців, яка має потенціал. Є сподівання, що фінансування поступово збільшиться до меж, передбачених законом. Так, наука потребує великих інвестицій, праці, терпіння, але в потрібний момент вона може щедро відплатити. І не кажіть, що ми не пропонували.... Але, в принципі, жити без науки та освіти можна... Є прості рішення, і можна не витрачатися на складні дослідження. Питання, які часто лунають: навіщо складні моделі, коли є прості наочні формули? Навіщо ЗНО з математики, коли можна нормально жити без цих знань? Навіщо Україні суперкомп'ютери, та хіба в нас є задачі для них? Так, звісно, можна робити швидкі розрахунки, і для цього достатньо навіть калькулятора. Замість суперкомп'ютерів можна створювати яскраві сайти, в які будуть загорнуті результати досліджень, отримані у стовпчику Excel, помножені на "універсальні" константи. При цьому платники податків заощадять купу грошей. Можна не витрачатися на підтримку "страшної" математичної освіти й не розвивати в дітей критичне мислення. Не витрачати кошти на створення якісного науково-популярного контенту, а показувати захопливу "битву екстрасенсів". По рішення у критичних ситуаціях звернутися до прибуткової псевдонаукової індустрії астрологів, а хворих на COVID-19 — лікувати гомеопатією. Хоча за все це потім доведеться дорого заплатити. Дуже дорого. І не кажіть, що ми не попереджали...».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією інформаційного агентства «Дзеркало тижня»