На початку статті її автор зазначає, що 70-і роки XX століття ознаменувалися романтикою в науковому напрямі морських досліджень взагалі і економіко-екологічних досліджень, зокрема. Світовий океан та його ресурси почали активно вивчатися і освоюватися. У 1968 році Генеральна Асамблея ООН прийняла ідею про заснування довгострокової програми океанографічних досліджень. Метою програми стало вивчення морського середовища в інтересах світового економічного розвитку, а період з 1970 по 1980 рік був проголошений океанологічним десятиліттям. Тоді в Одесі створюється відділення Інституту економіки АН УРСР. Його ровесник – відділ економіки моря і приморських регіонів, гаслом якого стали слова: «Повернімося до моря і Світового океану!».
Очолив відділ у 1971 році член-кореспондент АН України, доктор економічних наук, професор Михайло Тимофійович Мелешкін. І тоді ж виникла революційна ідея нової науки – морської еконології, яка об'єднала економіку і екологію.
У цей же час перед науковцями і громадськістю постали серйозні виклики: плани перекидання стоку річок, зарегулювання прибережних лиманів, будівництва одеської атомної теплоелектроцентралі, хімічного комбінату з виробництва добрив та інших екологічно небезпечних об'єктів. У ті роки виникли потреба в обліку екологічної складової та необхідність відстоювати розумний, науковий, екологічний та раціональний підхід до обґрунтування цих проєктів, щоб відстояти загальнодержавні інтереси перед переважаючими відомчими.
Докладно про складні економіко-екологічні проблеми, які довелося вирішувати вченим протягом 50 років існування одеської морської економіко-екологічної наукової школи, а також виклики сьогодення –
ЧИТАЙТЕ У ПОВНІЙ ВЕРСІЇ СТАТТІ. Джерело: cуспільно-політична газета “Вечірня Одеса”,
№ 55 (10902), 2 червня 2020 р.