Учена зазначає: «У тваринному світі хребетних птахи – просто зразки батьківської турботи. Відкладання яєць і вирощування пташенят відносно невеликими тваринами потребує величезного батьківського вкладу, тому не дивно, що приблизно у 80% всіх птахів світу про малечу піклуються обоє батьків – і самець, і самиця. Тим цікавіші винятки з цього правила, а їх є чимало. Серед винятків є гніздовий паразитизм – підкладання яєць особинам свого виду або навіть інших видів, як це робить усім відома зозуля. Є також дуже давня і цікава стратегія розмноження, коли кладку зігріває й інкубує не хтось із батьків; натомість це відбувається геотермально – у великій купі гною чи землі. Так роблять, наприклад, сорні кури. Ще один виняток – колективне розмноження, коли парі допомагають їхні старші діти або брати, сестри, інші родичі чи й узагалі не рідня – 8% усіх видів практикують такий тип піклування. Крім того, є випадки, коли про дітей турбується тільки хтось один з членів пари – батько чи матір».
Наталія Атамась розказує, від чого ж залежить обрання стратегії птахами та які «сімейні традиції» серед них існують: «Як відомо, за типом розвитку пташенят птахи умовно і досить грубо поділяються на дві групи: виводкові та гніздові. Перші вилуплюються з яйця вже повністю сформованими, з відкритими очима й пухом. Вони здатні активно рухатися вже через кілька годин після вилуплення. Курчата, качата, гусенята, а також мартини, кулики і багато інших груп саме такі. Звісно, у виводкових видів набагато частіше трапляється ситуація, коли про виводок піклується тільки один з батьків. Адже малеча може самостійно їсти і так-сяк про себе турбуватися одразу після виходу з яйця. А от безпомічні, сліпі-голі пташенята гніздових птахів – абсолютно несамостійні, і у гнізді вони потребують довгого вигодовування обома членами пари. Тому серед цих птахів тільки у 7% видів вигодовує один член пари (самиця). Тільки в 1% всіх видів птахів світу про пташенят піклується самець. Звісно, це виводкові види, до яких належать страуси та декілька груп куликів. Вважається, що піклування самця еволюційно більш давнє в цих груп, ніж турбота про нащадків з боку обох батьків, але досі невідомо, яким чином вона еволюціонувала у досить різних групах птахів і чому саме так. На відміну від стратегії піклування тільки самця, піклування тільки самиці більш поширене, це близько 9% всіх видів. Зрозуміло, що більшість таких видів виводкові, а не гніздові. Одна з умов, за яких одна самиця з гніздових видів в змозі самостійно вигодувати виводок без допомоги самця, – це належність до тропічних груп, які харчуються фруктами або нектаром. (...) Тим цікавіші випадки у комахоїдних видів, коли лише самиця турбується про виводок, адже такі пташенята вимагають великої кількості висококалорійної, багатої на білок їжі. Також цікаві випадки, коли в одного самця існує цілий гарем із самиць і гнізд на ділянці, як це відбувається в очеретянок – дуже поширеної в Україні групи прибережних птахів. Вважається, що у певних коловодних біотопах, наприклад, у тих самих очеретах, існує великий надлишок малих комах, зокрема комарів під час їхнього масового льоту, та павуків, – основного харчового ресурсу очеретянок. І тому самиці прекрасно здатні дати раду собі та потомству, тож у таких біотопах еволюціонувала «гаремна» стратегія розмноження – полігінія. Так, у великих очеретянок тільки перша з запліднених самок «гарему» отримає увагу самця до свого виводку та допомогу у вигодовуванні. Зоологи зі Швеції довели: така ситуація призводить до того, що інші самиці на ділянці намагаються проштрикнути дзьобами яйця у гнізді першої «щасливої» суперниці і зробити свій виводок фаворитами, але непогано здатні впоратися з виводком і самі. На відміну від полігінії, поліандрія – «одна самиця – багато самців» – більш рідкісна. Найвідоміший випадок – північноамериканська якана (Jacana spinosa) – вид, у якого велика самиця тримає й охороняє територію з декількома самцями, що насиджують кладки з її дітьми й турбуються про малечу. Поширеною є також серіальна поліандрія, коли самиця парується з декількома самцями по черзі, залишаючи кожного з них піклуватися про потомство, як це відбувається у деяких видів куликів. Цікавою стратегією є також спільна турбота про потомство не тільки рідних батьків, але й купи «помічників». Найчастіше це діти пари з попереднього виводка. Таке може спостерігатися у видів, що харчуються складним у здобуванні та високоспеціалізованим кормом. (...) Членами колективної групи вигодовувальників можуть бути не родичі, а інші представники виду, які проживають на території пари, але не розмножуються. Також поширена стратегія рівноцінного вкладу в розмноження декількох дорослих – самців і самиць. Найвідомішим випадком такого кооперативного розмноження є північноамериканський жолудевий дятел (Melanerpes formicivorus), у якого декілька самиць (зазвичай три) відкладають яйця в одне спільне дупло. Батьків теж кілька – до семи. Всі члени групи по черзі насиджують, годують і колективно захищають сімейне надбання – гніздо та величезні склади з основним кормом – жолудями. Різні форми колективного розмноження властиві 9% всіх птахів світу, і це переважно представники гніздових видів. (...) Звісно, розмірковуючи про різноманіття партнерських стосунків у птахів, не можна оминути також явище гомосексуальності. Різні його прояви трапляються у 130 видів птахів. Вважається, що природний добір міг сприяти виникненню цього явища у птахів для підвищення кількості успішних актів залицяння та парування, і саме тому він поширений у тих видів, у яких одна зі статей менше вкладається у біганину навколо виводку. Але у деяких випадках такі союзи можуть бути адаптивними з точки зору родинної турботи, бо саме вони допомагають ефективніше захищати територію, турбуватися про нащадків або підвищують соціальний статус».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією науково-популярного журналу «Куншт»