Олексій Коваленко майже десятиліття працює у відділі ботаніки Національного науково-природничого музею НАН України в Києві. Він розповідає, що колекція музею — унікальна. Тут винайшли спосіб, як показувати рослини не просто в гербаріях, а об’ємними експонатами. У музеї є справжня мандрагора, найбільша в світі насінина та українські орхідеї. У 2010-ті музей буквально доводилося рятувати від руйнування, а тепер оновлюють експозиції, влаштовують лекції та квести, де можна потримати зуб динозавра або взяти паросток хижої рослини.
Учений розказав про унікальний спосіб показати рослину — не пласкі гербарії, а об’ємні композиції: «Рослину не кладуть у гербарний прес, а розпушують, поміщають у коробку і поступово засипають піском. Для деяких рослин розроблені спеціальні суміші. Потім рослину ставлять у сушильну шафу. І тут головне — не помилитися з температурою. Якщо дати зависоку, то рослина просто перетвориться на приправу, розсиплеться на порох. Якщо занизьку — згниє в піску. Коли рослину висушили, пісок поступово зсипають і монтують із неї готовий експонат.»
Колекція музею збирається не одне десятиліття. Перші експонати зібрані ще у 1918—1921 роках – розповів учений: «Почалась наша установа з маленького ботанічного кабінету в 1920-ті. Найбільша дивовижа тих часів — плід сейшельської пальми, він і зараз рідкісний. Раніше ніхто взагалі не уявляв, що воно таке. Моряки бачили великі плоди, які плавали у воді, але ніколи не бачили дерев. Вважалось, що це підводне дерево і в нього просто плоди зринають на поверхню. Навіть існує карта, приклад географічного фейку, де поблизу острова Ява нібито розташовані підводні ліси. Але потім відкрили Сейшельські острови і зрозуміли, що це нормальна пальма, просто вона росте лише на цьому острові, а плоди часто мандрують морською водою».
Олексій Коваленко зауважує, що на наукпоп-контент є попит — приміром, на першу екскурсію про хижі рослини місця розібрали за пару годин.Учений також веде блог «Довколаботаніка» (довідково – 18 тисяч підписників у Facebook та 4 тисячі на YouTube), YouTube-канал для доньки та відповідає за комунікації музею у соцмережах. Каже, почалося все спонтанно — в аспірантурі треба було якось знімати стрес, тож почав писати жартівливі пости. Якось запросили на ефір на радіо і з того вийшов подкаст, до нього додав слайди і виклав на YouTube. Згодом друзі запропонували зняти жартівливе відео про пиріг із ревеню — і далі понеслося: «Був соціальний запит. Я ж не прийшов до людей зі своєю ботанікою: дивіться, он тут є моя ботаніка, погляньте, яка. Я просто бачив цікавість і працював одразу на цільову аудиторію».
У музеї ініціативи Олексія підтримують. Каже, що дуже допомогло те, що омолодився колектив і керівництво довіряло. Робили все методом спроб і помилок. Зрештою знайшли формати, які найбільше «заходять» відвідувачам. До карантину в музеї відбулося багато подій. Зараз потроху відновлюють роботу: «З карантинними обмеженнями, з масками та рукавичками і 5—6 людей в групі. Ми робимо не просто квести, а поєднуємо формати. Наприклад, демонстрація — це можливість безпосередньо щось потримати в руках. Є стереотип, що в музеях на Заході все можна чіпати руками — ні, звісно, не все. У певних місцях роблять точки, де можна торкнутися. Такі речі є і в нашому музеї. От є програма про динозаврів. Я спочатку про них розповідаю на тлі презентації на мультимедійному екрані. А потім даю потримати в руках зуб нанотирана — динозавра, який жив 66 мільйонів років тому на території теперішнього штату Монтана. Він був як тиранозавр, тільки менший. Або хребець іхтіозавра — цей із Британії, йому 140 мільйонів років, це юрський період. Або ось спори плавуна. Вони містять велику кількість ефірних олій, тому так спалахують. У природничому музеї можна відчути науку на дотик. Або, приміром, взяти хижу рослину, щоб потім виростити в себе вдома».
Учений також розповів про чорний ринок рослин та необхідність реформування Червоної книги: «Колекція важлива тим, що фіксує зростання рослини в місці, часі та просторі. Вона також має історичне значення, тому що зразки збирали видатні історичні постаті. Крім того, ми маємо знати, де зростає та чи інша рослина, щоб розуміти, чи загрожує їй небезпека зникнення. Я писав кандидатську дисертацію по національному парку «Пирятинський». Сам національний парк — це річка Удай, що чудово збереглася, але одна її притока була висушена. І коли цю притоку картуєш, це антропогенна пустеля, де росте тільки кропива. Раніше там росла осока тонкокореневищна, така болотна північна рослина. Її на цій території не лишилося, бо зникли умови, які б їй підходили. В Україні повністю рослини зникають нечасто, але є інша проблема: ті популяції, що збереглися, дуже нечисленні. Остання редакція Червоної книги — це 900 видів рослин, а всього у флорі України їх 5 500, досить великий відсоток. Якби до закону про Червону книгу внести зміни, ситуацію можна було б виправити. Зараз у багатьох позиціях він досить дивний. Наприклад, забороняється культивація рослин з Червоної книги України. Банально ви не можете виростити підсніжники у себе на ділянці і продати. Або наприклад, цибуля ведмежа або черемша. Нам звична як салатна рослина, на ринках її можна зустріти частіше, ніж у лісі. Але це рослина з Червоної книги і коли ви її десь їсте, то порушуєте закон. Ми бачимо розбіжність закону і реальності. Це чудова овочева рослина, її варто би було ввести в культуру як особливий різновид, який не охороняється, і це було би ок. Перш за все, щоб не дискредитувалася сама ідея Червоної книги. Минулого року новий вид орхідеї вчені відкрили просто на чорному ринку. Побачили, що продається щось, чого вони раніше не зустрічали. Купили цю рослину, дослідили — справді, новий вид. Далі її знайшли у дикій природі, а в описі місце засекретили. Написали, що купили на чорному ринку. Але перше, що вони зробили після опису — це передали комерційним фірмам матеріал, щоб вони ці орхідеї почали вирощувати. Отже, з виходом із категорії «а-а-а-а-а, це новий вид і така рідкість» орхідея перестала бути цікавою колекціонерам, тож опинилася поза загрозою знищення».
Олексієві Коваленку завжди хотілося досліджувати природу, він вирішив стати ботаніком ще у шостому класі і з тих пір не змінив думки. Коли він прийшов до музею, то гадав, що це тимчасово, адже збирався займатися виключно наукою, а точно не її популяризацією та проведенням екскурсій: «З часом зрозумів, що це важливо. Не хочеться Григорія Сковороду експлуатувати із його «сродною працею», але банально це та річ, яку коли робиш, то розумієш, що робиш правильно. Тобі вдається — і ти почуваєшся щасливим на своєму місці».
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією інформаційної платформи «Бабель»