Черговим гостем програми «Піфагорове дерево», що виходить в ефір на хвилях радіостанції «UA: Українське радіо. Харків», став начальник відділу статистичної фізики і квантової теорії поля Інституту теоретичної фізики імені О.І. Ахієзера Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» НАН України академік Юрій Слюсаренко. До вашої уваги – основні тези цього інтерв’ю.
 Академік Юрій Слюсаренко виступає з доповіддю на Міжнародній конференції «Statistical Physics: Modern Trends and Applications», присвяченій 100-річчю академіка М.М. Боголюбова (Національний університет «Львівська Політехніка», червень 2009 року) |
Про дитинство:
«Я народився в поселенні [нині – смт] Лісний Кіровської області, центрі управління Вятлагом [Вятлаг – виправно-трудовий табір у системі ГУЛАГ]. Мого батька, зовсім іще молодого випускника загальновійськового училища, направили в цю місцевість за комсомольською путівкою, на заміну старим беріївським кадрам, які охороняли колонії. Мама вчителювала. На той час [1957 р.], за розповідями батьків, політв’язнів там уже не було – тільки розконвойовані поселенці. Серед них у батьків були друзі, багато з яких походили з України. Під час мого народження пологи приймав теж поселенець – як його називали, «кремлевский врач-вредитель» – Монтвід, дуже добра і чуйна людина. Важко було повірити, що цей акушер-гінеколог міг отруїти Максима Горького, в чому його звинувачували… Менш ніж за два роки мій батько важко занедужав (як він говорив, «на щастя»), був комісований і повернувся до рідного села Огірцеве, на річці Сіверський Дінець, на самому кордоні з Росією. У цьому красивому та колоритному слобожанському селі я й виріс.
Навчався по черзі у трьох школах: початковій – у моєму рідному селі, восьмилітці – в сусідньому, а 9-10 класи закінчував уже у Вовчанську, районному центрі. Коли було сухо, я їздив до міста велосипедом, за іншої погоди – ходив пішки, а це – 7 км з гаком. Велосипед залишав у двоюрідного діда, хата якого стояла біля школи. Жартома можна сказати: саме дід «винен» у тому, що я обрав фізику. У нього на скляній веранді зберігалися підписки журналів, зокрема «Наука и жизнь» та «Знание – сила», за 25 чи 30 років. У кількох номерах мені трапились і запали в душу статті про видатного радянського фізика-теоретика, нобелівського лауреата [в галузі фізики 1962 року] Лева Давидовича Ландау. Мою увагу привернуло те, що його становлення як науковця відбулось у Харкові, в УФТІ [Українському фізико-технічному інституті, нині – Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» НАН України]. Звичайно, я дуже здивувався б, якби мені тоді хтось сказав, що працюватиму в тому ж відділі, що й Ландау, а згодом ще й очолю його. Але тоді, п’ятнадцятирічним, я з юним нахабством вирішив: стану фізико-теоретиком, хоча поняття зеленого не мав, що це таке».
Про вчителів у науці:
«Із перших днів навчання на фізико-технічному факультеті [Харківського університету, нині – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна] кинулось у вічі, що лекції можна читати дуже дотепно, з неабияким гумором. Вибухове враження на мене справили лекції із загальної фізики, які нам два роки поспіль читав академік Олександр Ілліч Ахієзер. Вони були досить несподівані, пересипані житейськими прикладами й анекдотами, що, як не дивно, сприяло кращому сприйняттю навчального матеріалу і надовго закарбовувалось у пам’яті. Тільки згодом, працюючи професором на тому ж факультеті, я зрозумів, що ті лекції насправді були майстер-класом великого вченого і блискучого лектора. Мій учитель і попередник на посаді начальника відділу в Харківському фізико-технічному інституті – академік Сергій Володимирович Пелетминський так захоплювався читанням лекцій, що на першій парі буквально «літав» уздовж дошки, ковзаючи по свіжовимитій (частенько ще мокрій!) підлозі. Те, як нас навчали навчатися, дуже знадобилось у житті, і не тільки у фізиці: серед моїх однокурсників – багато банкірів і промисловців, директорів великих компаній. Хоча кожен із них міг стати хорошим ученим-фізиком».
 Академік Юрій Слюсаренко читає лекцію з курсу «Квантова теорія твердого тіла» для студентів 5-го курсу кафедри матеріалів реакторобудування та фізичних технологій фізико-технічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна |
 Академік Юрій Слюсаренко зі студентами |
 Академік Юрій Слюсаренко виступає на врученні дипломів магістрів випускникам Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (на передньому плані також ректор цього університету академік Віль Бакіров і Голова Харківської обласної державної адміністрації Юлія Світлична) |
Про напрям своїх наукових досліджень:
«У моїх роботах зі статистичної фізики йдеться про системи, що складаються з багатьох тотожних частинок. Серед таких систем можуть бути гази, рідини й тверді тіла, які складаються з атомів і молекул, важкі ядра, ядерна матерія, гранульовані або десипативні системи (пилові бурі, снігові лавини, пустельні піски, гранули хімічних реакторів, стада тварин під час міграцій), а також соціальні системи. Методи статистичної фізики дозволяють встановити й передбачити загальні закономірності процесів еволюції усіх цих систем за відомими властивостями індивідуальної частинки – її маси, заряду, кольору абощо. Подібні передбачення можна отримати й на папері, без вимірювань за допомогою вартісних наукових установок (а в деяких випадках вимірювання здійснити і неможливо). …У науково-популярній статті
«Дивовижне у дивовижному» я писав про ультрахолодні гази, температура яких нижча, ніж у космічному просторі, і, тим не менш, експерименти з ними реалізовані в земних умовах і дають змогу спостерігати абсолютно фантастичні явища».
 Кава-брейк під час Ювілейних читань «Статистична фізика у XXI столітті», присвячених 90-річчю академіка Ігоря Юхновського (с. Татарів, Івано-Франківська область, серпень 2015 року). Справа наліво: академіки Юрій Слюсаренко (тоді ще – член-кореспондент НАН України), Ігор Юхновський і Леонід Булавін |
Про підтримку науки:
«Відстань між отриманням і використанням наукових результатів у світі скорочується. Цьому, напевно, сприяють і новітні засоби комунікації. Але ці процеси, на жаль, спостерігаються більше за кордоном, ніж в Україні. За багатьма напрямами наші вчені досі виконують дослідження на одному рівні з провідними іноземними науковими центрами. І, їдучи на роботу до інших країн, не тільки працюють на рівних, а, буває, й перевершують своїх тамтешніх колег, у тому числі займають керівні посади в науці. Тобто ми, звичайно, молодці і можемо, та, водночас, не всі звідти повертаються і Україна таки бідніє на мізки. Один із моїх учнів, попрацювавши у Швейцарії, опинився в Гарвардському університеті у США. Інші учні виїхали до Великої Британії та Німеччини. Моя колишня аспірантка зараз у Південній Кореї. На щастя, є й винятки: ще один мій учень, здобувши досвід у Німеччині, Австрії та Чехії, повернувся додому й нещодавно захистив докторську дисертацію в ХФТІ, і при цьому він не обриває контактів з іноземними колегами. Така модель закордонного стажування та співробітництва була б ідеальною. До речі, згадані молоді науковці теж, як і я сам, закінчували фізико-технічний факультет [Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна].
…Серед громадськості поширюється думка про те, що науковці дармоїди і не варто давати їм грошей. Один урядовець запитував нас, де українські нобелівські лауреати, якщо на науку виділяються мільярди гривень. Для порівняння: річне фінансування Національної академії наук України з її близько півтораста установами співмірне з річним фінансуванням одного тільки Вроцлавського університету в Польщі. Не кажучи вже про те, як забезпечують науку у США. В Україні ще є люди, які розуміють, наскільки наука важлива, і не бажають бачити нашу державу банановою республікою. Та й, на щастя, вона ще такою не є. Але українською науковою сферою нехтували десятиріччями, ми поступово залишаємося без молоді, і якщо нічого не робити – наука загине».
* * *
Академік Юрій Слюсаренко розповів також про те, чим займається у складі Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, про початок повноцінної роботи і мету створення Національного фонду досліджень України, про особливості роботи фізиків-теоретиків, а також про те, чи коректна опозиція «фізики–лірики» і якому інтелектуальному дозвіллю він віддає перевагу.
 Академік Юрій Слюсаренко (восьмий (на фото вгорі) і другий (на фото внизу) справа) серед інших членів Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій на першому засіданні цієї Ради (30 листопада 2018 року) |
Світлини люб’язно надано академіком Юрієм Слюсаренком