 |
Учений зазначає: «Останні три десятиліття вітчизняні історики і журналісти приділяють пильну увагу Українській революції. Російська революція аналізується як така, що відбулася в сусідній країні. Тим не менш, революція в Росії з усіма її закономірностями активно впливала на перебіг українських подій. Тому залишається актуальною деконструкція створеної за радянських часів історії більшовицького перевороту, який здобув тоді урочисту назву — Велика Жовтнева соціалістична революція. Аналізуючи історію державного перевороту більшовиків, можна прийти до цікавих та несподіваних висновків. (...) Після невдалої спроби перевороту в липні 1917-го керівні діячі більшовиків були ув’язнені. В.Леніну вдалося уникнути арешту. Перебуваючи в підпіллі, він наприкінці того ж липня написав статтю «До лозунгів». На думку Леніна, більшовики повинні були брати курс на збройне повстання. 13 вересня ЦК РСДРП(б) в розширеному складі (за участю представників фракції більшовиків у Петроградській раді робітничих і солдатських депутатів) схвалив резолюцію «Про владу». В ній вимагалося усунути від влади кадетську партію і створити уряд із представників партій революційної демократії (про участь самих більшовиків в уряді не йшлося). Резолюцією «Про владу», в якій висувалися гасла, суголосні охопленим «неусвідомленим соціалізмом» народним низам, керівництво більшовицької партії ставило на меті завдання здобути популярність у радах і позбавити цієї популярності меншовиків та есерів. Існувала ймовірність того, що урядові соціалісти злякаються втрати популярності, відвернуться від кадетів та інших партій цензової демократії і забезпечать мирний перехід влади в руки рад. 14 вересня, коли в Петрограді було прийнято цю резолюцію й тим самим зроблено вирішальний крок у процесі більшовизації рад, В.Ленін написав статтю «Про компроміси», в якій обґрунтовувалися можливості угоди з меншовиками та есерами, які очолювали ВЦВК рад. Як і раніше, він не бажав увійти в радянській уряд. Його цілком задовольнило б, якби з уряду були вигнані міністри цензової демократії, тобто, як їх називали тоді, «міністри-капіталісти». Капітуляція меншовицько-есерівського керівництва перед більшовиками забезпечила би перехід влади на місцях в руки рад, а більшовизація останніх відкрила би шлях до створення радянського уряду виключно із більшовиків. Варто придивитися, як цей підступний задум втілювався у словесну форму. «Завдання істинно революційної партії, — писав Ленін, — не в тому, щоб проголосити неможливою відмову від всіляких компромісів, а в тому, щоб через усі компроміси, оскільки вони неминучі, вміти провести вірність своїм принципам, своєму класу, своєму революційному завданню, своїй справі підготовки революції та вихованню народних мас до перемоги в революції». Вождь більшовиків тут говорив не про перемогу всенародної російської революції, яка вже була забезпечена поваленням самодержавства та виборами до Установчих зборів, що мусили відбутися через кілька тижнів. Він мав на увазі власну революцію і не заперечував, щоб революція в Росії плавно, мирним шляхом перейшла в комуністичну».
Далі Станіслав Кульчицький описує перехід до стратегічного курсу на збройне повстання та силове запровадження нового соціально-економічного ладу, що мало великий вплив на тогочасні українські реалії.
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією газети «День»