View message

Автори зазначають: «Багатогранна науково-культурницька і просвітницька діяльність доктора філологічних наук, академіка Миколи Мушинки нині добре відома далеко за межами його рідної Словаччини. Численні праці вченого з історії, етнографії, мистецтвознавства видавалися в Україні, Франції, Німеччині, колишній Югославії, Канаді, США, Австралії… Завдяки йому повернуто із забуття світлі постаті Володимира Гнатюка, Володимира Січинського, Станіслава Дністрянського, Юліана Целевича, Ореста Зілинського, Никифора Лещищака, Сергія Єфремова, Августина Волошина, Степана Клочурака. Понад 1000 наукових праць Миколи Мушинки – переконливий доказ того, що вчений зробив вагомий внесок в українську і світову науку».

У статті наводиться докладна біографія вченого та опис його творчих здобутків. Зокрема, вчені акцентують увагу: «У 1992 році в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильського АН України (нині Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України) в Києві захистив дисертацію на тему «Фольклорист Гнатюк і його місце в українській науці та культурі», ставши першим іноземним громадянином, який отримав докторський ступінь у незалежній Україні, а за п’ять років (1997) був обраний іноземним членом НАН України. До речі, до захисту докторської дисертації М. Мушинка підійшов як чи не єдиний дослідник наукової спадщини Володимира Гнатюка, свідченням чого були його фундаментальні праці «Володимир Гнатюк – дослідник фольклору Закарпаття» (1975), «Володимир Гнатюк: Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства» (1987), «Володимир Гнатюк. Бібліографія друкованих праць» (1987). Результатом невтомної довголітньої науково-пошукової діяльності академіка Миколи Мушинки є понад 50 монографій і науково-популярних книг, сотні ґрунтовних рецензій і оглядів, більше тисячі статей у вітчизняних та зарубіжних виданнях. Однак він не обмежувався лише публікацією власних наукових розвідок, але й спричинився до пошуків, збирання й видання архівних джерел з україністики, які вважалися втраченими. Показовою в цьому плані є його монографія «Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів: історико-архівні нариси» (Київ, 2005), у якій подано скрупульозні відомості про долю цієї української установи. (...) Микола Мушинка одним із перших в історіографії почав досліджувати національно-визвольну боротьбу закарпатських українців у 1918-1939 роках. Особливо великий резонанс викликала найґрунтовніша монографія вченого «Лицар волі» (1995), присвячена життю і політично-громадській діяльності Степана Клочурака».