 |
Оксен Лісовий розповів про останній проєкт МАН України «Музей Науки»: «Ініціатива була досить давня. Цю ініціативу реалізувала наша проєктна команда завдяки своїй впертості. Власне, це Станіслав Довгий, президент Малої академії наук, з цією ідеєю носився роками, відвідував світові музеї науки. Якось вчергове повернувся захоплений і сказав: «Ну все, треба зробити музей науки в Києві. Хоч би що там було, ми його зробимо!». Першу серйозну підтримку ми отримали від міністерки освіти Лілії Гриневич. Вона ж мобілізувала підтримку прем’єра, і були виділені перші кошти. Це багатостраждальний проєкт. Він повинен був відкритися у всім відомій «тарілці» у Києві на вулиці Антоновича, на Либідській площі. Паралельно Євген Мушкін мав ініціативу комерційного музею науки на ВДНГ. Ми також були долучені до обговорення цієї ідеї. Але тоді ми скептично до цього поставилися, бо знали, що такі речі дуже рідко бувають прибутковими. У світі прецедентів успішної комерціалізації музеїв ледве набереться з десяток. Ремонт, заміна експозицій, постійна експозиційна ротація, обладнання, персонал, приміщення – це дуже дороге задоволення. Тому проєкт на ВДНГ не реалізувався, як і на «тарілці». (…) Якщо правильно інтерпретувати те, що дитина бачить на інтерактивному експонаті, це змінює світоглядну базу. І коли та чи інша тема вивчається в школі, абстрактні формули й пояснення дуже швидко асоціюються з практичними навичками, які дитина отримала під час відвідування Музею науки. Ми з командою знаємо на практиці, що музеї науки самі по собі не працюють. Проводячи маркетингові дослідження, фахівці, як правило, для розрахунків беруть за основу аналогічний об’єкт, як-от аквапарк. Там і вартість квитка приблизно така сама, і відвідуваність, і пропускна спроможність. Але якщо ми хочемо результатів в олімпійському спорті, то не будуємо аквапарк. Ми будуємо басейни, вишки для всіх видів водного спорту. Аквапарк не дає результатів для великого спорту, якщо поряд немає басейну. Аналогічно і Музей науки. Якщо такий самий простір створюється в комплексі з гуртками, секціями, лабораторіями, тренінговими центрами для вчителів, можливостями для проєктної діяльності підлітків, тоді це має сенс. А сам Музей науки в першу чергу про те, щоб зачепити, зацікавити, викликати здивування. Перший контакт дитини з наукою. Коли інтерпретатор, який працює на тому чи іншому експонаті, бачить це здивування, він спрямовує дитину пізнавати далі, «розпаковує» інтерес, втягує в системну діяльність. «Хоч би раз на тиждень прийди в гурток, у секцію, ми пояснимо тобі, що це за феномен, ми разом з тобою вивчимо його!». У цьому специфіка роботи інтерпретатора, як ми його називаємо. Ми повернули цю стару назву, яку використовував ще Оппенгеймер, творець музею науки Laboratorium у Сан-Франциско. Він ввів цей термін, а потім все потихеньку звелося до аніматорів. Сьогодні в музеях Європи здебільшого саме аніматори, які розважають. Ми ж хочемо не погратися, а разом з дитиною спробувати розібратися у феномені. Ми набрали профільну молодь: студентів та аспірантів ЗВО – хто фізик, хто біолог, хто історик. І це працює! Вони не є експертами, які знають усе. Дитина, яка ставить запитання, повинна отримати не відповідь, а інструменти пошуку. Тобто ви не ґуґл, ви така собі шафа з цілою купою інструментів. Інструменти когнітивні: подумаймо, пошукаймо, розгляньмо; запропонуй гіпотезу; на тому експонаті є відповідь, пошукай. І тоді дитина активно починає освоювати ці речі. Вона пройшла шлях самостійно, ми лишень спрямували її. Власне, це завдання інтерпретатора, і це завдання Музею науки. Але якщо дитина зачепилася, дуже важливо, щоб вона далі щось робила. Важливо створити вертикаль: дитячу наукову студію, гурток, секцію, лабораторію, літню школу».
Учений також розповів про завдання МАН України, її модифікацію (зараз це вже не конкурс наукових робіт, а конкурс наукових проєктів) і з чого зараз складається Мала академія.
За інформацією інформаційного ресурсу «КУНШТ»