У статті вчені розповіли про передісторію та спорудження телескопу (за ініціативи академіка С. Я. Брауде в 1970 році), пояснили що таке «вікна прозорості», як працює радіотелескоп, та чому важливо займатися дослідженням радіовипромінювання об’єктів Всесвіту.
Учені зазначили: «Будівництво гігантського радіотелескопа тривало багато років. Інструмент, що отримав назву УТР-2 («Український Т-подібний радіотелескоп другої моделі»), ввели в експлуатацію 50 років тому – 4 червня 1971 року. Радіотелескоп має три антенні решітки, дві з яких орієнтовані вздовж напряму «Південь–Північ», а третя – вздовж напряму «Схід–Захід». Тож якщо подивитись на радіотелескоп згори, можна побачити гігантську літеру «Т». Загалом радіотелескоп складається із 2040 антенних елементів, довжини антенних решіток становлять приблизно один кілометр і вражають своїми розмірами. Ефективна площа радіотелескопа (грубо кажучи, його фізична площа, помножена на «коефіцієнт корисної дії») становить приблизно 140 тисяч квадратних метрів, що можна порівняти із площею тридцяти футбольних полів! УТР-2 сконструювали під прийом радіохвиль довжиною від 10 до 30 метрів, що відповідає частотам приблизно від 10 до 30 МГц. (...) Після перетворення УТР-2 на дійсно широкосмуговий інструмент змінилося декілька поколінь цифрових спектроаналізаторів. Зараз радіотелескоп має високоефективні багатоканальні приймачі, які працюють у суцільній смузі частот від 8 до 32 МГц і дозволяють отримувати дуже високі частотні та часові роздільні здатності. За п’ятдесят років роботи на УТР-2 вчені зробили багато астрофізичних відкриттів. Так, вже з самого початку роботи радіотелескопа проводяться регулярні спостереження радіовипромінювання Сонця. Дослідження сонячної активності радіометодами були та залишаються дуже важливими з точки зору впливу Сонця на Землю та життєдіяльність людей. Як відомо, більша частина сонячного випромінювання, яка може викликати збурення земної магнітосфери й іоносфери, а також привести до техногенних небезпек (виходу з ладу наземних ліній електропередач і трансформаторів, супутників у космосі), реєструється саме в радіодіапазоні. Це так звані сонячні радіосплески різних типів, а також сонячні енергетичні частинки. Аналізуючи властивості цих сплесків, можна вивчати сонячну атмосферу на різних висотах над поверхнею Сонця, що успішно роблять українські науковці».
Також у статті зазначено про результат, який отримано на радіотелескопі УТР-2 порівняно нещодавно: «Це перша наземна реєстрація блискавок в атмосфері Сатурна, що призвела до появи нової галузі досліджень у планетарній радіоастрономії6. Про сам факт можливого існування блискавок на планетах Сонячної системи було відомо ще в 1970-х роках. Вперше їх зареєстрував в атмосфері Сатурна космічний апарат «Вояджер-1» у 1981 році. Такі дослідження важливі тим, що дозволяють більш повно визначати фізичні умови та процеси, що відбуваються в атмосферах планет. Окрім Сатурна, за допомогою космічних апаратів блискавки зареєстрували на Юпітері та Урані. Також є ознаки наявності грозової активності й на інших планетах Сонячної системи – Венері, Марсі та Нептуні. Майбутнє цих досліджень вбачається в поєднанні даних високочутливих наземних радіотелескопів у декаметровому діапазоні та менш чутливих, але більш наближених до джерела випромінювання інструментів у гектометровому та кілометровому діапазонах, встановлених на космічних апаратах. Радіотелескоп УТР-2 відкрив нові обрії в дослідженнях космосу. Отримані результати стали каталізаторами бурхливого розвитку декаметрової радіоастрономії у світі, як щодо розширення кола досліджуваних об’єктів, так і в сфері створення нових високочутливих радіотелескопів».
Колектив авторів: Євген Васильківський, Сергій Єрін, Ігор Кравцов, Кристина Милостна, Анастасія Скорик, Вікторія Харланова, Аліса Шевцова, Микола Шевчук.
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією платформи «КУНШТ»