В інтерв’ю програмі «Факти» телеканалу «ICTV» академік-секретар Відділення економіки НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України академік Елла Лібанова розповіла про єднання українців у воєнний час, їхню довіру до влади, а також про спричинені війною ризики.
 Академік Елла Лібанова |
Про єдність:
«Думаю, такого єднання [українців] не було [під час Другої світової війни], тому що було багато роздратування і нелюбові до тодішньої влади. Зараз рівень єднання фантастичний. Коли сьогодні запитують людей, чи у правильному напрямку рухається країна, вони відповідають «Так!». Це означає, що вони асоціюють усе це з відсіччю ворогові. У мирні часи такого бути не може, та цього й не треба. У демократичній країні такої довіри не може бути в принципі. Але якщо ми збережемо рівень довіри не на сьогоднішніх 90%, а, скажімо, на 70% – це все одно буде чудово».
Про спричинену війною міграцію:
«Боюся, це пов’язано з тим, як проходитимуть воєнні дії. Якщо, не дай Боже, війна пошириться на інші, сьогодні відносно безпечні території, то звідти люди теж почнуть виїжджати. Якщо війна затягнеться у часі, то значна частина тих, хто виїхав до інших країн, залишатимуться там. Вони адаптуються, вивчать мову, знайдуть роботу. Діти ходитимуть до садочків, шкіл, університетів. З’являться нові зв’язки. І якщо люди добре там адаптуються (а в Україні у них зруйноване житло), то виникає ризик, що не просто вони залишаться, а що після перемоги до них туди поїдуть їхні чоловіки, батьки, сини. Тобто ми отримаємо додатковий поштовх міграції.
Саме тому ми повинні робити все, щоб ці люди почувались українцями, відчували свій зв’язок із Батьківщиною. Щоб вони знали про те, яку допомогу надаватиме суспільство та влада, коли вони повертатимуться. Що буде допомога у відбудові житла, що будуть якісь компенсаційні виплати, що буде допомога із працевлаштуванням чи навчанням, що будуть робочі місця і там буде пристойна зарплата.
500 тисяч чоловіків повернулися з-за кордону в Україну – воювати, відстоювати нашу Батьківщину. Це означає, що в наших мігрантів зберігається зв’язок із рідними, з Україною. Вони відчувають свою українськість. І ми повинні зберігати цю українськість серед наших людей, які не з власної волі опинилися за кордоном. Треба спілкуватися з ними. Розумію, що зараз нашим дипломатам важко, але є багато наших волонтерів. З їхньою допомогою можна пробувати організувати роботу з переселенцями.
Готових рецептів, безумовно, немає. Таких масштабів [міграції], як сьогодні, ніхто не знав. З колишньої Югославії виїхало дуже багато людей – третина населення. І третина з них потім не повернулися. Але дві третини все ж таки повернулися.
Інших рецептів, ніж я сказала, немає – тільки цілеспрямована робота влади і свідомих верств суспільства».
Про повоєнні ризики:
«Я не вірю, що в Україні може бути розкол за мовною ознакою. І ніколи такого не було – це вигадки політиканів. Але є ризик розколу між тими, хто був на територіях, які найбільше постраждали від війни, тими, хто був у відносній безпеці, і тими, хто був у зовсім безпечних регіонах. Суспільство має зробити все, щоб цього розколу не було».