Головний науковий співробітник відділу історії України другої половини ХХ століття Інституту історії України НАН України доктор історичних наук Сергій Білокінь розповів про долі представників Української Центральної Ради, які в абсолютної більшості склалися досить трагічно.
Історик зазначив: «Чимало членів Центральної Ради після того, як Україна була окупована більшовицькою росією, покинули рідну землю і покояться нині в чужій землі. Адже з падінням УНР персональний склад ЦР розпався на дві частини — одні залишились на Батьківщині, а інші вийшли на еміграцію. (...) Сталіна і його кривавих поплічників непокоїла думка про те, що окремі члени Центральної Ради встигли перебратись за кордон і вціліли навіть під час війни. На їхню думку, так не мало бути. І вони всіляко намагалися виправити цю «помилку». (...) Зокрема, 1953-го року за кордоном віднайшлося 12 колишніх членів українського парламенту. Вони підтримували між собою стосунки й навіть спромоглися на спільну акцію — склали та підписали спільну «Декларацію», підсумувавши свою державотворчу діяльність із 35-річної дистанції та з позиції набутого досвіду. Та насправді за кордоном жило їх більше, тільки вони, певно, втратили контакти. Відомо, що в післявоєнний час померли Никифор Григоріїв, Михайло Єреміїв, Павло Зайцев, Володимир Кедровський, Микола Ковалевський, Андрій Лівицький, Борис Мартос, Дмитро Чижевський, Євген Онацький, Олександр Сливинський та інші. Всі вони проживали не просто в різних країнах світу, а й на різних континентах. Останнім відійшов 12 серпня 1990 року Антін Постоловський».
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією платформи «АрміяInform»