Як російсько-українська війна змінює світ, зокрема архітектуру глобальної безпеки? За яких умов битва за Донбас може трансформуватися з війни третього у війну четвертого покоління? Якою бачать українську перемогу західні країни й сама Україна? Чи здатен український оборонно-промисловий комплекс у перспективі забезпечити оборонні потреби держави? Про це й своїй черговій статті для інтернет-видання «Лівий берег» пишуть перший віцепрезидент НАН України академік Володимир Горбулін і директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.
 Варшавський мурал на підтримку України (автор – Piotr Piłka) |
«Війна на виснаження триває – жодна із сторін не має змоги її припинити через занадто великі ставки. Для України це боротьба за життя країни і нації, для путінського режиму – боротьба за утримання влади.
Україні, щоб вижити, треба знищити, викорчувати злочинний режим путіна, навіть за умов розпаду рф; Заходу, щоб прогресувати та перейти на новий рівень розвитку, хочеться не втягнутися у війну та забезпечити поступове й повільне послаблення рф, ймовірно без небезпечних наслідків розпаду країни (а для країн «старої Європи» привабливим виглядає й збереження режиму путіна). <...>
...члени НАТО задекларували спільне бажання перемоги України над росією, щоправда, без інтерпретації слова перемога. Бо «перемога по-українськи», «по-американськи» та «по-німецьки» можуть виявитися визначеннями із значними відмінностями».
««Битва за Донбас» – це, з одного боку, цілком війна третього покоління, облаштована новими кремлівськими декораціями. Тобто війна минулого, забутого формату, схожого на Другу світову – до такого формату РФ навмисно повернулася через неспроможність вести війну нового покоління, наявність великої кількості старих озброєнь радянського виробництва та безжалісного ставлення до задіяних у війні людей. Але, з іншого, це можливість для сил оборони України перевести протистояння на інший рівень, трансформувавши її у війну четвертого покоління. Але для цього потрібна «добра воля» партнерів та їх зброя. <...>
Вже станом на 1 січня 2022 року практично усі програми з розвитку озброєння в рф були згорнуті, а сучасні озброєння виробляти росіянам усе важче. І рф використовує застаріле радянське озброєння, якого на сховищах безліч. Фахівці вказують, що тільки старих танків у рф 28,5 тисяч. Літаків не менше 1,5 тисячі.
Тому перевага України має полягати саме у отриманні від Заходу більш точних, далекобійних, автоматизованих озброєнь. Це цілком може стати реальністю, причому саме після саміту НАТО. <...>
Якщо партнери усе ж перейдуть до передачі Україні потрібних озброєнь у необхідних кількостях, то українці здатні вчергове здивувати світ. <...>
Світ вражений високою здатністю української армії вести оборонну операцію – навіть, у нав’язаному противником, лінійному форматі відкритої війни «у полі»».
«...попри начебто потужний виступ НАТО та майже реінкарнацію військово-політичного блоку, багато хто з безпекових експертів вказує на те, що часи таких глобальних об’єднань залишилися в історії. А нині успіх буде на боці субрегіональних союзів, невеликих груп країн, об’єднаних навколо справді спільних та болючих проблем, здатних до швидких рішень та оперативних дій. Для України цей аспект має велике практичне значення, бо війна продемонструвала, хто і наскільки готовий бути «другом» чи «адвокатом», а хто просто спостерігає за перебігом подій війни. Можна погодитися з тим, що НАТО як організація нічого значущого не зробила для України. Втім зробили конкретні країни блоку, які справді зацікавлені у перемозі українців.
Є відчуття, що, переживаючи вітальний виклик, Україна починає вчитися бачити майбутнє. Наприклад, Офіс президента Зеленського вже поінформував, що ведуться перемовини із західними компаніями про можливості запуску спільних виробництв зброї. З урахуванням використання українських та західних технологій. Адже Україна фактично має усю лінійку своїх власних озброєнь або їх розробок, від ЗРК до ударного безпілотника. Наприклад, свій HIMARS – реактивна система залпового вогню «Вільха-М» має дальність ураження до 110 км та також є високоточною, як і американська.
В Україні є потужні ракетні технології, є навіть розробки такої екстравагантної зброї як електромагнітна. Багато чого є. Але цим треба займатися – системно, безперервно та наполегливо. Тоді критична залежність від партнерів зменшиться, та й власний ОПК не втратимо».