 Академік Елла Лібанова (фото пресслужби НАН України)
|
«За оцінками фахівців Світового банку, від 60% (наприклад, у Польщі) до 80% (в Японії та Німеччині) ВВП розвинених країн створює не фізичний, не фінансовий і навіть не природно-ресурсний капітал, а людський. Людський капітал – це люди як такі, їхнє здоров’я, освіта, кваліфікація, статево-віковий склад, здатність об’єднуватися, вступати в певні зв’язки, – пояснила академік Елла Лібанова. – Ми, гуманітарії, намагаємося визначити, що Україна втратила і здобула (демографічно, в плані людського капіталу) внаслідок агресії рф. Бо насправді є не тільки втрати. Але спершу про них.
Демографічні втрати складають надмірна смертність, ненароджуваність і посилення відпливу населення за межі країни. Ситуація зі смертністю, найімовірніше, погіршуватиметься, але достовірна інформація про це наразі відсутня: з окупованих територій немає жодних даних, яким можна було би довіряти; дані про прифронтові території – еклектичні; лише щодо територій, які не зазнали безпосереднього окупаційного впливу, є доволі надійна інформація. Так само науковці не мають даних і про загиблих учасників бойових дій. Зауважу, що додаткові втрати (померлі через війну) – це не лише загиблі внаслідок бойових дій військові та цивільні, а й померлі з багатьох інших причин, адже даються взнаки постійний стрес, переохолодження, відсутність нормального харчування, недоступність якісної медичної допомоги, недоліки імунізації тощо. Точно оцінити втрати можна буде лише після проведення всеукраїнського перепису населення. Але якщо здійсниться прогноз американського генерала Бена Годжеса і в середині наступного року війна закінчиться нашою перемогою, то можна розраховувати, що до 2030 року тривалість життя чоловіків в Україні зросте з нинішніх 66 років до 72 років (а це вже рівень сучасної Польщі), а жінок – із нинішніх 76,2 років до 80,8 років.
Якщо в ситуації зі смертністю ми можемо розраховувати на певні резерви й компенсаційні підйоми, то з народжуваністю – гірше. Українська жінка за своє життя народжує в середньому 1,2–1,5 дитини, а для простого відтворення поколінь цей показник має становити 2,2. Торік він був рівно вдвічі менший – 1,1 дитини на одну жінку. 2022 року, скоріш за все, народжуваність не скоротиться критично (принаймні за підсумками першого півріччя). Але наступного року це скорочення буде помітним. А коефіцієнт народжуваності впаде до 0,7 дитини на одну українку. Це вже демографічна катастрофа. Найнижчий рівень народжуваності в незалежній Україні фіксувався 2001 року – 0,9. І хоч я абсолютно не вірю в жоден повоєнний бебі-бум, та все ж після 2024 року народжуваність в Україні, вочевидь, зросте і 2030 року її рівень може сягнути 1,5–1,6.
І про посилення відпливу населення за кордон. Суспільством зараз ширяться різні цифри – і 10 млн українських мігрантів, і навіть більше. На мій погляд, єдиним надійним джерелом інформації про це є Державна прикордонна служба України. За її даними, з 24 лютого до 23 листопада 2022 року з України (через західні кордони й у Молдову) виїхало 10,7 мільйонів осіб, в’їхало – 9,3 мільйонів (отже, сальдо – 1,4 мільйонів, максимум – 1,5 мільйонів, якщо припустити, що частина могла перетнути кордон нелегально). Насправді і серед перших, і серед других є не лише біженці, а й люди, які їздять за кордон у справах – у відрядження чи в межах малого прикордонного руху (на відстань до 50 км углиб сусідньої країни). Останніми місяцями щоденні графіки транскордонного руху демонструють таку закономірність: у вихідні до України більше в’їжджають, по понеділках – більше виїжджають. Це жінки й діти навідують чоловіків призовного віку, яким заборонено перетинати кордон. Звертаю вашу увагу, що масовий від’їзд з України закінчився 9 березня. До цієї дати (включно) з України виїжджало 100–120 тисяч людей щодня, але це були не лише українці, а й іноземці. Крім того, вже після початку повномасштабного вторгнення додому почали повертатись українці, що працювали за кордоном. Скажімо, в перший тиждень, коли вже діяв Указ Президента, який забороняв виїжджати чоловікам призовного віку, до України повернулося близько 200 тисяч наших чоловіків, які точно знали, що наразі це для них дорога в один бік. На жаль, масштабів відпливу українського населення до росії ми не знаємо.
Прогнозовані демографічні втрати України коливаються в межах від 500–600 тисяч до 5–6 мільйонів людей. Якою, врешті-решт, виявиться ця цифра – залежить від того, як швидко закінчиться війна. Кожен місяць, що його наші жінки й діти проводять (і адаптуються) за кордоном, зменшує шанси на їхнє повернення. Згідно з польськими й німецькими соціологічними опитуваннями, близько 70% українських біженок у цих країнах мають вищу освіту. Фантастична цифра! Хоча, звісно, вона не репрезентує всю Україну, тому що йдеться переважно про киянок і харків’янок. Хай там як, та ми втрачаємо найбільш освічених, ініціативних, самодостатніх жінок, які ризикнули залишити свою країну з дітьми і здебільшого без сторонньої допомоги. Не кожна на таке зважиться. Найбільші демографічні втрати можуть очікувати нас по закінченні тривалої війни: коли обмеження на виїзд чоловіків скасують – українські родини возз’єднаються, але вже не в Україні.
І про поточні соціальні наслідки війни. Спершу – про позитивні:
– завершення формування української нації (сьогодні гордість за Україну відчувають 75% респондентів (і це безпрецедентно багато), радість – 26%, сум – 29%, страх, гнів і сором – 20%);
– стрімкий розвиток громадянського суспільства шляхом єднання, волонтерства, допомоги, взаємодопомоги (причому якщо раніше українці допомагали переважно близьким і родичам, то сьогодні – дуже часто – абсолютно незнайомим людям);
– зміна споживчої поведінки, формування традиційної для європейців ощадливості (почасти вимушено, але все ж ми перестали витрачати гроші на зайве і зменшили споживання ресурсів);
– зростання горизонтальної та вертикальної мобільності (під час війни 80% українців мусили змінити місце проживання – стали внутрішніми переселенцями чи біженцями).
Негативні соціальні наслідки війни:
– погіршення якості і зменшення доступності освіти;
– руйнування інфраструктури, зокрема житлової, масові блекаути;
– безробіття (за даними соціологічних опитувань, рівень безробіття в Україні у березні цього року сягав 53%, у квітні – 41%, у жовтні – 34%; ситуація поступово поліпшується, зокрема й завдяки релокації бізнесу).
Насамкінець скажу кілька слів про перспективи повоєнного розв’язання соціально-економічних проблем у контексті ключових можливостей, а також ризиків і загроз.
Отже, наші ключові можливості:
– національна єдність і довіра до влади (за результатами соціологічних опитувань, 74% українців упевнені, що Україна рухається в правильному напрямі; для порівняння – торік таких було лише 34%);
– освічена, активна, мобільна робоча сила;
– формування нової моделі суспільного договору (українці більше не пристануть на модель, наріжним каменем якої є корупція);
– трансформація психології меншовартості у психологію переможця (ми завжди вважали, що ми гірші за інших, гірше освічені, гірше працюємо, але, як виявилося (спершу завдяки Збройним Силам України), це не так, ми все вміємо);
– міжнародні фінансові й технологічні трансферти (я абсолютно впевнена, що «план Маршалла» для України буде, і ми маємо долучитися до його розроблення, аби він працював у наших інтересах, а не в інтересах інших країн).
Ризики та загрози:
– геополітичне становище (ми маємо готуватися роками жити поряд із агресивним сусідом, зокрема потрібно формувати відповідну територіальну політику – вирішувати, куди переносити стратегічні об’єкти (передусім військово-промисловий комплекс) і як розвивати раніше традиційно індустріальні Схід і Південь);
– територіальні, економічні, демографічні, екологічні диспропорції (логічно було би переміщувати виробництво і людей на Захід, однак екологічна ємність західних областей дуже низька, і на це слід зважати);
– неефективна структура управління (зокрема, щодо об’єктів державної власності) й невдала кадрова політика;
– соціопсихологічні ризики (чимало людей не готові до змін і досі перебувають під впливом активної російської пропаганди, і не варто це недооцінювати).
Але загалом – ми переможемо».
ВІДЕОЗАПИС (з 2:35:54)