Читацька аудиторія українська
Для науковців, викладачів, аспірантів, студентів, усіх, хто цікавиться українською історіографією
У монографії розглянуто тексти та дослідницькі практики визначних представників українського історіописання XIX — 80-х років XX ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. З перспективи пізньопросвітницького історіописання та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, в т.ч. їх сприйняття у культурному просторі імперії Романових. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти Михайла Максимовича, Школи Костомарова і Пантелеймона Куліша, зокрема визначена їх роль у професіоналізації українського історіописання. Окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова у контексті поширення «першого» позитивізму. Розібрано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації та віталізму у монументальному проекті «Історії України-Руси» Михайла Грушевського.
Висвітлено неоромантичні візії української історії у працях В'ячеслава Липинського та Степана Томашівського. Показано змагання різних підходів з обсягу «масової» історії в українській історіографії 1920-х років, зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» Михайла Грушевського, теорію «єдиного процесу» Михайла Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України Олександра Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії Матвія Яворського. Подано огляд текстів Бориса Крупницького й Олександра Оглоблина, зокрема простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їх роботах еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики у переддень «антропологічного повороту» у текстах Бориса Крупницького.
Розглянуто студії Федора Шевченка та Олени Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії. У книзі показано, що методологічні та культурні трансформації суттєво не змінили ідею територіальної минувшини на обох берегах Дніпра як єдиної історії України від ранніх часів.
Читацька аудиторія російська
Для научных работников, преподавателей, аспирантов, студентов, всех, кто интересуется украинской историографией
В монографии рассмотрены тексты и исследовательские практики выдающихся представителей украинского историописания XIX — 80-х годов XX ст. в свете культурных эпох и стилей мышления. С перспективы позднепросветительского историописания и раннего романтизма проанализированы многотомные истории Дмитрия Бантыша-Каменского и Николая Маркевича, в т.ч. их восприятие в культурном пространстве империи Романовых. В русле романтической парадигмы представлены многочисленные и разнообразные тексты Михаила Максимовича, Николая Костомарова и Пантелеймона Кулиша, в частности определена их роль в профессионализации украинского историописания. Очерчены стилевые соединения и инструментальные предпочтения в трудах Владимира Антоновича и Михаила Драгоманова в контексте распространения «первого» позитивизма. Рассмотрены исследовательские стратегии «критического» позитивизма, социологизации и витализма в монументальном проекте «Истории Украины-Руси» Михаила Грушевского.
Освещены неоромантические концепции украинской истории в трудах Вячеслава Липинского и Степана Томашивского. Показана борьба различных подходов в области «массовой» истории в украинской историографии 1920-х годов, в частности проанализированы концепция «генетической социологии» Михаила Грушевского, теория «единого процесса» Михаила Слабченко, конструкция «хозяйственной автономии» Украины Александра Оглоблина, попытка большевистско-марксистской социологизации истории Матвея Яворского. Сделан обзор текстов Бориса Крупницкого и Александра Оглоблина, в частности прослежено отражение вызовов послевоенной социогуманитаристики и инерции старых интеллектуальных проектов украинского историописания в их работах эмиграционного периода. Проанализирована рецепция концептуальных предложений западной социогуманитаристики накануне «антропологического поворота» в текстах Бориса Крупницкого.
Рассмотрены работы Федора Шевченко и Елены Компан как представителей реформистского (нонконформистского) направления в украинской советской историографии. В книге показано, что методологические и культурные трансформации существенно не изменили идею территориального прошлого на обеих сторонах Днепра как единой истории Украины с ранних времен.
Анотація англійська
This monograph examines the texts and research practices of leading 19th and 20th century Ukrainian historians and the reception of their work. It includes the multi-volume histories of the late-enlightenment and early-Romantic historians Dmytro Bantysh-K