«Мене завжди турбує, коли в документах найвищого рівня… наука десь «на задвірках». Немає принципового розуміння, що наука — це складова економіки, і вона — не витрати, а інвестиції. <…> …саме завдяки співпраці науки та бізнесу можна побудувати інноваційну економіку, тобто таку, що базуватиметься на високій доданій вартості, на глибоких наукових дослідженнях. Для мене інноваційна стратегія — це побудова наукомісткої економіки, що базується на знаннях», – говорить заступниця директора з розвитку та інновацій Київського академічного університету, керівниця проєкту наукового парку «Academ.Сity», провідний науковий співробітник відділу нелінійного аналізу Інституту математики НАН України доктор фізико-математичних наук Олександра Антонюк, яку в жовтні 2023 року обрали головою Наукового комітету Національної ради України з питань науки та технологій. У чому полягають переваги та недоліки Стратегії розвитку інноваційної діяльності України на період до 2030 року, проєкт якої зараз готує Кабінет Міністрів України? Що заважає розвиткові державно-приватного партнерства у нашій країні, зокрема між науковими установами і приватними підприємствами? Над якими пріоритетними питаннями зараз працює Науковий комітет Національної ради України з питань науки та технологій? Яких змін потребує українська наукова сфера і як реформувати її так, щоб не нашкодити? Які процеси відбуваються в Національному фонді досліджень України? Чи є достатньою нинішня закордонна ґрантова підтримка для українських учених? Навіщо в Києві створюють науково-технологічний парк «Academ.City» і на якій стадії цей процес? Про все це вчена розповіла в інтерв’ю газеті «Світ».  Доктор фізико-математичних наук Олександра Антонюк (фото – з архіву Олександри Антонюк) |
Про реформування української науки:
«У будь-якому разі я за еволюційний шлях розвитку. Адже найкращі прогресивні рішення, якщо вони задалеко відірвалися від того, що може сприйняти суспільство, не будуть прийняті й не будуть ефективними. <…>
Мій головний принцип: працюючи з людьми, маємо пам’ятати, для кого ми проводимо реформи. Мій підхід — не можна робити реформи галузі чи напряму, не питаючи людей, яких це безпосередньо стосується. Особливо, якщо йдеться про науковців, яких і так у нашій країні дуже мало порівняно з іншими країнами в перерахунку на душу населення. Повторюсь: якщо реформа не буде сприйнята, вона не працюватиме.
Мабуть, сьогодні, під час війни, ми всі зрозуміли, що найголовнішим для нас є людина. Ми розуміємо, що люди — це наш потенціал, який маємо зберегти. Коли йдеться про реформу Національної академії наук, то я проти того, щоб це була формальна реформа, щоб ми щось переставили і водночас не врахували, як це вплине на науковців: чи стане їх від цього більше, чи поліпшиться якість наукових досліджень, чи зростатиме кількість молодих учених, чи буде причинно-наслідковий зв’язок між тим і тим. Тому в мене питання, чи на часі зараз робити такі радикальні рішення?
Є інший спосіб досягнути такого ж результату, він менш «кровопролитний», але більш ефективний — це еволюційні зміни. Це ітераційний процес, коли відштовхуються від попередньої ітерації, проводять роботу над помилками, роблять висновки, а далі — наступний крок.
Відколи зацікавилась інноваційною діяльністю, довелось перечитати чимало літератури про кризовий менеджмент у великих організаціях.
Якщо уявити велике підприємство, яке погано працює і треба, щоб воно працювало краще, то головна задача — щоб у процесі змін та переформатування воно продовжувало працювати, не розпалося, не зупинилося, а й далі виробляло потрібну продукцію. Для цього формується матриця змін: спочатку беремося за один департамент, а потім — за інший. За цих обставин реформування плануються так, щоб усі виробничі процеси залишалися сталими, аби не розвалити підприємство взагалі. Адже, якщо воно не буде працювати й виробляти продукцію, ці реформи нікому не потрібні. Те саме стосується будь-яких управлінських процесів у великих системах. Швидкі й прості рішення не завжди є правильними — це я можу сказати як математик. Є багато очевидних, але неправильних рішень.
Коли дехто каже, що у нас забагато науковців і треба зменшити кількість установ… Може, установи й треба укрупнити, але, порівняно з іншими країнами, кількість науковців на душу населення в нас дуже мала. Тому, проводячи реформи, треба думати насамперед, як збільшити їхню кількість. Це завдання, яке не може бути вирішено за короткий час, тому що «народження» науковця займає мінімум 35 років. Водночас втримати талановиту молоду людину в науці дуже важко.
Сьогодні зарплата молодого вченого мало відрізняється від зарплати прибиральниці. А, отже, треба порушувати питання належного рівня оплати праці науковця та справедливої тарифної сітки. І про це потрібно думати. Відкладати вже неможливо».
Про контроль і свободу в науці та бізнесі:
«У нас пропонується багато нових інноваційних управлінських рішень, але контрольно-ревізійна система залишається старою, дуже схожою на радянську. Для стрімкого зростання економіки потрібно, щоб наукові рішення дуже швидко лягали в основу бізнес-процесів.
А коли в нас приватний бізнес приходить до наукової установи чи університету і бачить ці ризики, то він просто розвертається і намагається розв’язувати свої проблеми самотужки. Державні наукові установи та університети також свідомі ризиків з боку органів контролю, тому будь-яка ініціатива в системі державних установ базується швидше на ентузіазмі та пасіонарності окремих особистостей, ніж на системі. Тому у нас слабо розвивається підприємницька культура. Адже це — культура права на помилку. Американці не бояться помилятися, бо побудована система не стирає за це на порох.
Має бути рівновага між контролем і свободою, чи то підприємництва, чи наукової творчості. І науковці, і бізнес страждають від необґрунтованих перевірок, а це гальмує наш загальний поступальний розвиток».
Про науково-технологічний парк «Academ.City»:
«Наша команда [команда проєкту наукового парку «Academ.City»] поставила перед собою завдання створити науковий парк, розуміючи те, що в нас немає справжньої розвиненої системи трансферу технологій, є купа обмежень і проблем, що не можна просто взяти й перенести досвід США чи Німеччини у наші реалії. Але ми готові «набити гулі», спробувати запропонувати рішення у наших конкретних обставинах, тобто в нашому законодавчому полі, з нашою промисловістю і з нашими науковцями.
Берлінський технопарк «Адлерсхоф», на досвід якого ми спираємося, — насправді походить від слова «парк» у його первинному значенні. <…> Це частина міста, яка впливає на його розвиток. Це ніби реклама науки. <…> Але це більше, ніж просто реклама. Там розташовано справжні високотехнологічні лабораторії, там провідні фірми хочуть розмістити свої офіси, щоб першими дізнаватися про останні наукові новинки та розробки. Там бізнесмени та вчені випадково можуть зустрітися в їдальні, в результаті чого будуть складатися контакти і нові контракти. Це своєрідна екосистема. А раніше там були бараки Академії наук НДР. <…> …мерія Берліна вклала у проєкт [технопарку «Адлерсхоф»] мільярди марок, а потім євро. Більш того, парку подарували землю, яку він продавав, а потім робив наступні інвестиції.
У нас цього всього немає, але ми шукаємо власний шлях створення такої екосистеми. Спільний німецько-український проєкт, який підтримало німецьке Міністерство освіти і науки, дав можливість розробити техніко-економічне обґрунтування можливості створення наукового парку. І ми заклали це в нашу дорожню карту. <…> Наш спільний проєкт закінчився у грудні 2021 року, а за два місяці почалось повномасштабне російське вторгнення. Вже у березні ми зрозуміли, що треба радикально змінювати концепцію. Тому насамперед було створено грантовий офіс, який тільки протягом 2022 року подав 28 грантових заявок, сім із яких були успішними. Три з них зараз виконуються Київським академічним університетом. Інші — командами деяких установ НАН України. Намагаємось допомогти іншим — наскільки вистачає нашої спроможності. Лише за 2022-й ми заплатили близько двох мільйонів гривень податків. Це були залучені кошти ЄС, які через наукові проєкти влилися в українську економіку. Звичайно, у процесі виникла купа нюансів, це дало змогу чіткіше сформулювати проблеми, з якими стикається державна наукова установа. Наша команда ставить перед собою задачу узагальнювати такий досвід, щоб допомагати іншим долати такі виклики.
Спочатку ми провели аналіз сильних сторін кластера наукових установ. Це дає зрозуміти, які наукові експертні команди є найсильнішими, та які розробки є найперспективнішими. Також виділили технології, на яких фокусуватиметься цей науковий парк: новітні матеріали, нова енергетика, нанотехнології, екологія та захист довкілля, біотехнології, квантові технології та машинне навчання. Одна з наших задач — постійно організовувати комунікації між науковими установами та бізнесом, формувати спільноту інноваторів та проводити освітню й просвітницьку діяльність щодо інноваційного менеджменту. <…> Переконана, що тільки співпраця науки та бізнесу може стати запорукою успіху нашої держави».
Повний текст публікації: