Про особливості функціонування мозку й умови збереження його у здоровому стані, роль больової сигналізації в організмі та новітні тенденції в галузі фармакології, про досягнення української нейронауки та багато іншого в ефірі програми «Азбука реальності. Винаходи» радіостанції «Промінь» розповіла завідувач лабораторії сенсорної сигналізації відділу загальної фізіології нервової системи Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України доктор біологічних наук, професор Нана Володимирівна Войтенко.
Як пояснила гостя передачі, нейрофізіологія – це наука, що вивчає фізіологічні й патофізіологічні процеси, які відбуваються в нервовій системі, в тому числі у головному та спинному мозку. За словами Н.В. Войтенко, мозок людини досить добре вивчено з анатомічної, морфологічної точки зору: відома його будова та функції всіх відділів, із яких він складається. Однак досі не з’ясовано, що уможливлює синхронність дії внутрішніх молекулярних механізмів на клітинному рівні – як підґрунтя для формування тих чи інших відчуттів та емоцій. Вчені лабораторії сенсорної сигналізації відділу загальної фізіології нервової системи Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України досліджують процеси передачі сигналів (у тому числі больових) із периферії нервової системи (тобто від рецепторів) до спинного й – далі – головного мозку, механізми опрацювання цих сигналів і перетворення їх на відчуття й емоції. Слід зазначити, що біль є головною системою сигналізації в живому організмі, яка повідомляє про виникнення певних відхилень від його нормального функціонування, та може мати різну природу, наприклад, нейропатичну (внаслідок пошкодження певних структур нервової тканини), психофізіологічну (як результат стресових станів, нервового перенапруження тощо) або зумовлену патологічними процесами в окремих органах і частинах тіла. Сучасна медицина обстоює позицію, згідно з якою пацієнт не повинен терпіти біль. Нині вважається, що спершу слід з’ясувати причину болю, усунути самі больові відчуття, а вже потім – і їх джерело. Як зауважила Н.В. Войтенко, цілковита відсутність больових відчуттів є, однак, надзвичайно рідкісною (людей з таким відхилення на всій планеті налічується не більше 100 осіб) вродженою патологією, пов’язаною з відсутністю відповідного гена, причини якої на даний час не відомі. Наразі вчені знають, які гени відповідають за передачу больових сигналів і виникнення больових відчуттів, але відновити цю функцію поки не можуть. Гостя радіостудії розповіла також про один із нових напрямів досліджень у сучасній фармакології – генетичну корекцію, суть якої полягає у застосуванні технологій блокування тих чи інших больових сигналів, яке здійснюється на рівні окремих генів і не передбачає впливу на геном людини.
За словами Н.В. Войтенко, свідченням бурхливого прогресу світової науки й медицини є просування в лікуванні розсіяного склерозу. Нині це захворювання не вважається невиліковним і може бути загальмованим на тій стадії, на якій його було діагностовано. Крім спеціальних препаратів, у терапії цієї патології застосовується підвищена доза вітаміну D, брак якого в організмі є однією з причин розвитку розсіяного склерозу, а також геліотерапія, тобто перебування в ясну погоду на ділянках, добре освітлених сонцем, під впливом проміння якого в шкірі виробляється згаданий вітамін. Цікаво, що на розсіяний склероз страждають переважно мешканці країн, розташованих північніше, а також люди, які постійно вбираються в одяг, що повністю закриває шкіру від сонячних променів.
Як відомо, не використовувані функції організму поступово деградують. Помічено, що в людей літнього віку, які, виходячи на пенсію, суттєво знижують свою інтелектуальну й фізичну активність, частіше діагностуються такі захворювання, як погіршення пам’яті та стареча деменція. Тому аби підтримати мозок у здоровому стані аж до глибокої старості, його потрібно постійно тренувати – вивчати іноземні мови, заучувати напам’ять поетичні твори, розв’язувати кросворди, головоломки, математичні задачі тощо. Збереженню тривалої працездатності мозку сприяють і регулярні помірні фізичні навантаження, інтенсивність яких має відповідати вікові людини. Про це свідчать, зокрема, результати досліджень, здійснених нещодавно американськими науковцями: група людей віком у середньому 80-90 років, у яких було зафіксовано проблеми з інтелектуальною активністю, тричі на тиждень виконувала найпростіші фізичні вправи (щоразу тривалістю до 40 хв.). За півроку, як доводять учені, здатність цих людей до виконання простих арифметичних дій достовірно поліпшилася вдвічі.
Загалом же, саме постійне використання інтелектуальної функції мозку вирішальним чином впливає на розумові здібності, оскільки останні залежать зовсім не від його маси (яка коливається в межах від 1200 до 2000 г) і не від кількості нейронів (у всіх немовлят вона приблизно однакова і становить, за різними підрахунками, від 60 до 100 млрд. клітин), а від кількості синапсів – зв’язків, що утворюються між нейронами під час розумової діяльності. У всіх немовлят такі зв’язки практично не активовані і починають встановлюватися при сприйнятті й обробленні вхідної інформації про зовнішній світ. З огляду на це, навіть якщо у дитини спостерігаються затримки в розвитку, надзвичайно важливо продовжувати з нею спілкуватися й намагатися її навчати спершу розмовляти, а далі – рахувати, читати, писати. Дитина, яка до 10-річного віку не чула людського мовлення, ніколи не заговорить сама, оскільки в її мозку не відбулася своєчасна активація відділів, що відповідають за виконання цієї функції. Для того, щоб дитина, з одного боку, всебічно розвивалася (а завдяки цьому в її мозку утворювалося якомога більше синапсів, які підтримуватимуться протягом усього подальшого життя), а з іншого – не страждала від перенапруження й перевтоми, вона має чергувати різні види діяльності, а також чергувати інтелектуальні навантаження з фізичними.
В ефірі радіопередачі Н.В. Войтенко також нагадала про найвизначніші відкриття, що належать науковцям Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України, розповіла про особливості процесу розміщення наукових публікацій у найпрестижніших рейтингових фахових виданнях світу та поділилася своїми міркуваннями щодо того, в якому стані перебуває вітчизняна наукова сфера і яких реформ вона потребує.