Дельфіни – чи не найзагадковіші з нині відомих тварин нашої планети. Про їхнє місце серед китоподібних, особливості соціальної організації цих істот, а також про вплив на них негативних чинників антропогенного характеру розповів в ефірі програми «Суспільний університет» телеканалу «UA: Перший» провідний науковий співробітник відділу еволюційної морфології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Павло Гольдін.
 Китоподібні світу (автор ілюстрації – Юко Гортер; з відкритих Інтернет-джерел) |
Дельфіни, як і кашалоти, карликові кашалоти, дзьоборили, білухи, нарвали й морські свині, належать до зубатих китоподібних. І порівнювати їх із людьми, за словами вченого, не зовсім коректно, оскільки пращури цих двох видів живих істот розійшлися в своєму еволюційному розвитку близько 70-90 млн. років тому. За його словами, на суходолі найбільш спорідненими з дельфінами є гіпопотами – копитні ссавці. З іншого боку, дельфіни демонструють приголомшливий рівень вищої нервової діяльності (а отже, й, можливо, свідомості та самосвідомості), дивовижні прояви соціальної поведінки і навіть культурної організації, чим суттєво вирізняються на тлі інших тварин. У Чорному морі живуть три види китоподібних – два види дельфінів (дельфін звичайний, або ж дельфін білобокий, він же білобочка, тиртак, і афаліна – найвідоміший і найбільш досліджений), а також морська свиня.
 Білобочка. Фото – Олени Гладіліної |
 Афаліна, що грає медузою (елемент культури). Фото – Олени Гладіліної |
Дельфіни здавна привертали до себе посилену увагу з боку людства – завдяки високому рівневі розвитку соціальної структури й унікальній системі внутрішньої комунікації. Цікаво, що вони здатні утворювати спільноти, які існують впродовж багатьох поколінь і функціонують століттями. Прикметними для дельфінів є надзвичайно розвинені групові й індивідуальні соціальні зв’язки та прихильності. Окремі особини можуть складати соціальні альянси (на зразок людської дружби, приятелювання, товаришування) – як короткотермінові (ситуативні), так і довготривалі. Причому, в спільнотах афалін соціальні альянси є значно міцнішими за шлюбні зв’язки. Дельфінячим спільнотам притаманна досить складна ієрархія: тварини, які посідають у ній вищі місця, користуються більшим успіхом серед інших особин. Відповідно, особини, які перебувають на нижчих її щаблях, мають значно вужче коло спілкування.
 Зграя афалін. Фото – Олени Гладіліної |
Комунікуючи, дельфіни обмінюються звуковими сигналами, що можуть мати різноманітне інформаційне навантаження. Вченим досі не вдалося їх розшифрувати, проте припускається, що це – повідомлення щодо зручності мисливської поведінки, наприклад, про виявлену здобич і найкращі способи полювання на неї. Згідно з однією із гіпотез, «мовленнєва» (умовно кажучи) конструкція такого повідомлення містить звернення у третій чи навіть другій особі та вказівку на того, хто його передає (своєрідний аналог людського радіопозивного). Але науковці одностайні в одному: особливості комунікації дельфінів дійсно виходять за межі наших знань про комунікацію серед інших видів тварин.
Ще одна важлива відмінність соціальної поведінки дельфінів полягає в тому, що їм нерідко притаманні навички, які закріплюються у процесі виховання й передаються з покоління в покоління, не будучи, водночас, важливими для виживання виду. Фактично, йдеться про феномен, близький до культури в людських цивілізаціях. Наприклад, спільнота дельфінів поблизу Багамських островів є єдиною у світі, де для полегшення полювання особини використовують природні губкоподібні матеріали, надягаючи їх на рострум (щелепи). Це значно поліпшує якість життя тварин, які в пошуках потенційної здобичі копирсаються писком у донному піску.
 Багамська афаліна. Фото – з відкритих Інтернет-джерел |
Найдосконаліша соціальна й культурна організація спостерігається у косатки – найбільшого серед дельфінів.
 Косатки. Фото – з відкритих Інтернет-джерел |
Спільноти косаток мають стійку харчову спеціалізацію, тобто різняться між собою за типом здобичі (вусаті кити, тюлені, пінгвіни, риба тощо) й мисливською поведінкою, та є матрилокальними. Найвищі щаблі в соціальній ієрархії посідають найстаріші й найдосвідченіші самиці, тривалість життя яких зазвичай сягає 90 років. Самці живуть майже вдвічі менше. Це пов’язано з тим, що вони суттєво залежать від матері, котра досить довго й пильно наглядає за всіма своїми дітьми – як самицями, так і самцями. Часто осиротілі сини гинуть невдовзі після смерті косатки-матері, оскільки характеризуються значно гіршою адаптивною здатністю. До речі, косатка – одна з небагатьох тварин, які мають, по-перше, тривалий період дитинства (15-20 років), а, по-друге, найбільше живуть по досягненні менопаузи та припиненні статевої активності. Саме тому науковці, порівнюючи афалін із шимпанзе, часто проводять паралелі між косатками й людьми. Як зауважив П. Гольдін, подовжене дитинство створює передумови для інтелектуального та соціального розвитку особини, адже саме на цей час припадає її найбільш активне навчання при підготовці до дорослого життя. Важливу роль тут відіграє й вага головного мозку: в афалін вона становить 1,5 кг (майже стільки ж, як і в людей), у косаток – 5 кг.
 Черепи косаток: ліворуч – дитинчати, праворуч – дорослої особини. Фото – Павла Гольдіна |
Відповідаючи на запитання, П. Гольдін спростував кілька поширених стереотипів, що стосуються життя дельфінів.
По-перше, вони, як і решта тварин, час від часу засинають, але сплять інакше. Вчені припускають, що деякі процеси в організмі дельфінів (наприклад дихання) частково контролюються свідомістю, тобто не відбуваються завдяки безумовним рефлексам. Тому в півкулях їхнього головного мозку під час сну спостерігаються деякі процеси, характерні для стану неспання. Попри те, що така точка зору наразі має статус усього-на-всього гіпотези, при наданні дельфінові ветеринарної допомоги загальна анестезія не застосовується.
По-друге, дельфінам не властиві так звані суїцидальні схильності. Якщо живого дельфіна викинуло хвилями на берег, це означає, що він хворий або травмований – причому не обов’язково фізично: нерідко значної шкоди здоров’ю дельфінів завдають акустичні травми, отримані, наприклад, унаслідок підводних вибухів, застосування радарів під час військових навчань тощо. Дельфіни не вчиняють самогубств, і якщо їх викидає на берег, то в цьому, як правило, винна людина або хвороба, – наголосив П. Гольдін.
По-третє, дельфінотерапія як елемент психотерапії не є незамінною. Спеціальні дослідження в цій галузі продемонстрували, що надувна модель (муляж) дає такий же позитивний ефект, як і взаємодія із живим дельфіном. «Враховуючи те, що існують такі форми психотерапії, як фелінотерапія, іпотерапія і так далі, використання диких тварин із цією метою є невиправданим», – вважає П. Гольдін.
Більше дізнавайтеся з відеозапису телепередачі, доступного за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=nlwKtmWyfl4
P.S. Як нещодавно повідомили зоологи Академії, цього року дельфіни в Чорному морі гинуть незвично часто. Найближчим часом загибель цих морських ссавців може стати масовою. Аби з’ясувати причини загибелі, учені просять надавати їм інформацію з цього приводу – всіх, хто нею володіє. Якщо ви побачили мертвого дельфіна або дельфіна, що вмирає, й маєте фотографії та можете вказати дату виявлення тварини і точні географічні координати її перебування – будь ласка, телефонуйте й пишіть: +38 (095) 548-65-53, +38 (067) 390-01-18, pavelgoldin412@gmail.com – Павло Гольдін. Дякуємо!