«Загальновідомо, що Іван Франко намагався обійняти посаду приват-доцента Львівського університету в 1895 р., але його значні зусилля, докладені для цього, не увінчалися успіхом. Ця невдала спроба Франка набула свого часу значного розголосу й потім часто згадувалася принагідно чи спеціально у франкознавчих публікаціях. Натомість маловідомим залишається факт Франкової спроби стати доцентом Чернівецького університету», – зауважує автор статті.
Принаймні десь перед початком або на початку зимового семестру 1898 року Франко мав намір податися в пошуках доцентури до Віденського або Чернівецького університету, про що пише в листі до свого друга українського бібліографа та філолога в Одесі Михайла Комарова: «Я тоді ж просив
д. Тобілевича відписати на той лист, що у Львові я не викладаю для того, бо власть (гр. Бадені) не затвердила мене. Тоді ж я просив його заявити, що справа була б далеко легша здобути мені veniam legendi [дозвіл читання лекцій у вищій школі (латин.). – Є. Н.] на якімсь іншім університеті, прим[іром], на Віденськім або Чернівецькім».
 |
Автор статті зауважує, що «Франко прохав Комарова «повести про се дальшу розмову» із зацікавленими одеськими «українцями», сподіваючись, що той знатиме, з ким говорити. При цьому письменник зазначав: «...коли б мені запевнено на кілька літ підмоги по 1000 руб. річно на удержання жінки й дітей, я міг би обняти приватну доцентуру в Чернівцях і при тім заробити собі працею у виданнях Тов[ариства] ім. Шевченка на власне удержання». (…) Ні Франко, ні Комаров не називали в листах конкретних прізвищ одеських українців, щоб не наразити їх на переслідування з боку царської жандармерії у разі цензурної перлюстрації».
Але сподівання Івана Франка щодо одержання доцентури у Чернівецькому університеті не виправдались, зокрема, через його особисті переконання: «Раніше в листі до Комарова Франко критично висловився практично про всіх українських викладачів філології та історії у Чернівецькому університеті, – Відзначає Євген Нахлік, – а також про «професорів-німців» та «румунів», хоча від них як членів професорської колегії, од їхніх голосів, їхнього колективного рішення залежало, чи габілітують його в цьому навчальному закладі, та й чи взагалі допустять до габілітації. Ще не ставши доцентом Чернівецького університету, Франко вже від самого початку протиставляв себе університетським філологам та історикам, передусім українським. Виходило так, що вони мали прийняти в свої ряди конкурента й опонента. Ясна річ, непублічні висловлювання Франка в листі до одесита Комарова не могли бути відомі буковинським професорам, але ті, зокрема Смаль-Стоцький, знаючи загонистість Франка з його публікацій, розповідей про нього, а то й з особистих стосунків із ним, цілком могли здогадуватися про його критичне ставлення до них. Це могло також спричинитися до того, що частина (а може, навіть і більшість) членів професорської колегії з осторогою поставилися до наміру письменника стати їхнім колегою у Чернівецькому університеті».
Із повним текстом статті можна ознайомитись за посиланням:
https://zbruc.eu/node/88966
За інформацією української інтернет-газети «Збруч»