Нана Войтенко зауважує: «Біль допомагає нам відстежувати потенційно небезпечні зміни температури, хімічного балансу чи тиску. Це неприємне відчуття, яке змушує нас вчасно зупинитися або змінити свою поведінку. Поки ми здатні відчувати біль – ми під надійною охороною, адже це дуже важливий і складний захисний механізм. Біль – це емоція, яка формується у головному мозку, у корі великих півкуль. Цьому завжди передує активація спеціальних нервових волокон, які можуть передавати сигнал, що інтерпретується головним мозком як больовий. Сама по собі рана не спричиняє біль. Біль, який ми відчуваємо, – це реакція мозку на сигнал, що надходить з ураженої частини тіла. Це не означає, що він завжди «у наших головах», але певний вплив на інтенсивність болю мозок, безумовно, здійснює».
У своїй статті вчена розкриває механізми того, як больовий сигнал потрапляє до мозку, чому біль – це емоція та відмінність між хронічним та гострим болем.
Щодо хронічного болю, автор зауважує, що зараз наявні нові підходи до лікування хронічного болю: «В останні роки відділу сенсорної сигналізації Інституту фізіології імені А. А. Богомольця НАН України вдалося ідентифікувати такий молекулярний механізм. Вченим вдалося показати, що певні рецептори в нейронах «больового тракту», які беруть участь у передачі больового сигналу від клітини до клітини, змінюють свої біофізичні властивості так, що це призводить до надмірного збудження мережі спинного мозку. У такий спосіб біль стає хронічним. До того ж схожі зміни відбуваються і при запаленні, і при травмі. Гіпотезу прийняли й опублікували результати роботи в журналах Pain і Scientific Reports. Ще одна хороша новина – на зміну традиційним фармакологічним підходам до лікування болю приходять генетичні. Зі шкільного курсу біології ми всі знаємо, що білкові молекули в нашому організмі синтезуються за допомогою спеціальних клітинних органел – рибосом. Рибосоми зчитують інформацію з матричної РНКТип РНК, що відповідає за перенесення інформації певних генів і виробляють білок. А тепер уявіть собі, що нам потрібно заблокувати виробництво того білка, який, як ми виявили, переводить вищезгаданий рецептор в «неправильний» стан, що лежить в основі хронізації болю. Спочатку ми створюємо з комплементарної матричної РНК потрібного гена невелику ділянку одноланцюгової молекули ДНК. Потім вводимо її в клітину. Там вона, як пазл, з’єднується тільки з потрібною нам РНК. Такий комплекс рибосома не зможе «прочитати» і відповідний білок не виробиться. Цей процес називається «заглушування» гена (англ. gene silencing). Сам ген при цьому не змінюється, проте тимчасово зупиняється його «робота». У такий спосіб ученим локально і з мінімумом побічних ефектів, вдалося зупинити зміни у властивостях тих самих рецепторів, які роблять біль хронічним. На відміну від традиційних ліків, які просто зупиняють роботу певних механізмів у всьому організмі (звідси купа побічних ефектів – нудота, сонливість та ін.), цей підхід передбачає не «вимкнення» рецептора, а повернення його в «нормальний» робочий стан. Справа «за малим»: перевірити, чи це працює не тільки на лабораторних щурах, а й на людях. Але процес запущений і перемога не за горами».
Із повним текстом статті можна ознайомитись за посиланням:
https://kunsht.com.ua/poplakala-i-stop-chomu-my-vidchuvayemo-bil/
За інформацією науково-популярного журналу «Куншт»