Автор зазначає: «Здавалося б, роль кайзерівського золота в завоюванні й утвердженні влади партією Лєніна розкрита давно й усебічно. Однак якщо накласти цю тему на загальні закономірності революційних подій останніх років Першої світової війни, то виникають досить цікаві подробиці. Кайзерівське золото, виявляється, відігравало роль у подіях, що відбувалися як у Росії, так і в Україні».
Станіслав Кульчицький описує механізми передачі коштів більшовикам із фонду таємних операцій в оборонному відомстві Другого Райху, розповідає про те, як істотна частина «німецьких грошей» була використана для створення більшовицьких засобів масової інформації з метою пропаганди, пояснює яку роль відігравали «німецькі гроші» у розгортанні Червоної гвардії в ті місяці, коли більшовики ще не були урядовою партією, а також, наскільки були важливі фабрично-заводські комітети.
Учений підсумовує: «Нарешті, висновком у розгляді сюжету про спровокований більшовиками на німецькі гроші розвал російської армії можуть стати гіркі слова професора Дмитра Дорошенка, який брав безпосередню участь в українських Визвольних змаганнях 1917–1918 років на високих посадах, а потім став одним із перших історіографів Української революції: «Генеральному секретарству військових справ удалось досягти повної згоди від вищої команди армії на українізацію війська. Згодився на це і Верховний командуючий генерал М. Духонін (за пару день після цього замордований більшовиками), згодився начальник Південно-Західного фронту генерал М. Володченко і начальник Румунського фронту генерал Д. Щербачов. Але то вже не була армія. Це була до краю дезорганізована і деморалізована людська маса, котру треба було якнайшвидше демобілізувати з найменшою шкодою для тих місцевостей, де вона стояла або кудою переходила. Всі ті полки й дивізії, які вітали Центральну Раду й присягали їй на вірність, були вже нічого не варті з військового погляду і навіть небезпечні, бо большевицька зараза ширилась серед них з кожним тижнем, з кожним днем»».
За інформацією часопису «Український тиждень»