Перегляд повідомлення

Яка користь від фундаментальної науки і чому, серед іншого, важливо досліджувати птахів? Чому орнітологія зараз дуже популярна на Заході та як можна використати цю популярність для розвитку наукових досліджень? Як орнітологи вивчають важкодоступні види птахів і на які запитання зараз шукають відповіді? Про це в інтерв’ю інтернет-каналові «Телебачення Торонто» розповіла вчена-орнітолог і популяризаторка науки, науковий співробітник лабораторії популяційної екології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Наталя Атамась.

Наталя Атамась випускає на волю закільцьованого світлокрилого крячка (липень 2019 року). Тут і далі – фото з Facebook-профілю вченої: https://www.facebook.com/people/Atamas-Natalia/100007834666677

«Досліджувати птахів дуже важливо. Тому що, по-перше, вони переносять різні небезпечні для людини інфекційні захворювання та паразитів. По-друге, завдають економічних та інших збитків, стикаючись із літаками й лініями електропередач. Але, звичайно, «пташине питання» – це питання не тільки тієї чи іншої можливої шкоди, а й великої реальної користі. Насамперед птахи знищують шкідників сільськогосподарських культур. Водночас, доведено, що спостереження за птахами та їхній спів поліпшують фізіологічний і психологічний стан, особливо у мешканців великих міст.

Але, звісно, річ не тільки в цьому. Фундаментальна наука зазвичай не дає миттєвого практичного ефекту. Вивчення, скажімо, жуків чи мохів, чорних дір або реліктового випромінювання не поліпшить нашого фізіологічного стану і не зробить нас заможнішими – робота над створенням ліків від раку більш переконлива для платників податків, які хочуть знати, на що науковці витрачають бюджетні гроші. Та, крім того, що наука досить складна, вона ще й непередбачувана. І може статися так, що в якійсь маловідомій рослині ботанік випадково виявить речовину, котра згодом увійде до складу ефективного онкопрепарату. Подібна історія трапилась у США.

Отже, науковці не можуть передбачити практичної користі від своїх досліджень. Але пересічні люди не хочуть цього чути. Вони хочуть чути про ліки від раку і про те, що від реліктового випромінювання можна буде заряджати смартфон. Завдання і обов’язок науковців – ставити запитання. Але відповіді, які вони отримують, можуть сподобатися не всім», – пояснює Наталя Атамась.

«Наука – це колективна робота, і орнітологія не виняток, – продовжує вчена. – Досі їжджу в експедиції, проте не сама, а з напарниками, щоразу іншими. Наші дослідження значною мірою побудовані на допомозі волонтерів, більшість із яких не мають спеціальної підготовки. Біологічна освіта в цій справі, радше, приємний, але не обов’язковий бонус. Достатньо, щоб людина була готова ночувати в наметі, вживати приготовану на багатті їжу, не боялася комарів і кліщів, а також протягів і засмаги. Оскільки я досліджую водно-болотяних птахів, то в експедиціях пересуваюся на човні чи байдарці. А навчитися гребти може будь-хто. Люди, які складали мені товариство в експедиціях, знаходилися через мережу волонтерів української філії Всесвітнього фонду охорони дикої природи або пропонували мені свої кандидатури у приватних Facebook-повідомленнях. З-поміж них були і театральні режисери, і патологоанатоми, і професійні мандрівники. Досі з жодним із цих людей проблем не виникало – всі вони, як правило, мають досвід волонтерської роботи й добре відомі в середовищі орнітологів і бьордвотчерів».

За словами Наталі Атамась, на те, що деякі види птахів популярніші за решту, впливають кілька обставин: «Популярні види називають іще харизматичними (просто як у шоу-бізнесі) – вони привертають увагу, на їх вивчення та збереження витрачаються великі кошти. Наприклад, лелека – великий і красивий, він протягом довгого часу супроводжує людину, про нього складено багато позитивних легенд. Птахів-хижаків часто зображували на гербах. Орел знаний як символ мужності, лебідь – вірності, крук – мудрості. Популярними є вразливі види, яким загрожує вимирання і яких люди хочуть зберегти, цілком справедливо відчуваючи свою провину перед природою. Досліджуються також види, що мають сільськогосподарське значення (качки, гуси тощо), і мисливські види, поголів’я яких потрібно визначати якнайточніше, аби знати, чи взагалі припустимо полювати на них. До окремої групи популярних видів належать птахи, задіяні у поширенні трансмісивних інфекцій і паразитів».

На початку липня 2019 року вчена досліджувала одного з водно-болотних птахів – світлокрилого крячка: «Цей вид живе на заболочених землях (зокрема, на луках), що затоплюються під час повеней, і на болотах, до того ж у досить важкодоступних місцинах. Його ареал – українське та білоруське Полісся.

Заводнені луки – типове місце проживання світлокрилого крячка

Гніздо світлокрилого крячка

Кошти на ці дослідження ми отримали три роки тому від польської сторони. Два роки поспіль результати були негативними – ми витратили чимало ресурсів, але світлокрилого крячка не знайшли. Цього року нам нарешті пощастило – допомогли колеги, які повідомили про місце його перебування на Рівненщині.

Світокрилий крячок у польоті

Потреба у вивченні цього птаха виникла саме тому, що про нього нічого не відомо. Це – один із важкодосліджуваних видів, яким у певний момент зацікавились європейці. Бо Європа здійснює постійний моніторинг своєї фауни, надзвичайно важливою складовою якої, звичайно, є птахи. Україна – необхідний елемент цього пазла, нашої інформації бракує для повноти картини стану справ у природі континенту.

Проблематичність дослідження світлокрилого крячка спричинена тим, що він часто змінює поселення і зафіксувати його досить складно: майже як у пісні, «я прийшов – тебе нема». Цього літа ми його вперше спіймали, обміряли, закільцювали, взяли проби крові та пір’я, визначили, коли він линяє і чи має паразитів. Фактично, здійснили своєрідний медогляд, і відпустили птаха на волю. Згодом на основі зведених і проаналізованих даних, отриманих із певної вибірки представників виду, складається його картка. Вона містить повну інформацію про особливості життєдіяльності виду, його поведінку в природних умовах.

Оглядаючи птаха

Польові інструменти орнітолога

Наприклад, про більшість видів крячків наразі відомо, що вони будують гніздо на купині посеред води і завжди відкладають по три яйця. Якщо у кладці чотири яйця, значить, четверте – підкинуте: молоді самиці залишають яйця у гніздах більш досвідчених. Так чинять і качки, і мартини, і шпаки. Зозуля відрізняється від них усіх тим, що підкидає яйця до гнізд птахів інших видів (але не будь-яких, а з обмеженого кола). Загалом, така практика властива близько 20-30% видів. Зовсім не характерно це тільки для хижих птахів».

«Узагалі в нас, зоологів і ботаніків, дуже цікава робота, бо в природі все дивує і ніщо не повторюється, кожен рік відрізняється від іншого. Цим біологія подібна до космології, що досліджує один великий, приголомшливий за своїми масштабами процес, який триває мільярди років.

Мене особливо вразила робота, яку ми виконували спільно з польськими колегами. Якщо коротко – досліджували види, в яких пара розпадається і самиця залишає весь виводок на виховання самця. У деяких видів (наприклад, у качок) про нащадків піклується тільки самиця – вона і насиджує кладку, і захищає, і вигодовує пташенят. В інших видів у цьому питанні панує паритет – у вихованні беруть участь обоє батьків. Чому самиця залишає потомство, недогодовуючи його, куди і навіщо відлітає, як далі поводиться – для науки поки що загадка. Але в цьому неодмінно має бути якийсь сенс, адже така ситуація склалась еволюційно. Ця поведінка притаманна тільки птахам куличиної групи, а по-друге, у птахів некуличиної групи вона суттєво відрізняється. Наразі існує кілька робочих гіпотез щодо того, чому так відбувається, проте їх потрібно підтверджувати. Бо попри те, що велика тема еволюційної стратегії формування батьківської поведінки нині популярна і нею займається чимало орнітологів у всьому світі, проте, водночас, вона дуже непроста і потребує багаторічних досліджень на одних і тих же ділянках. Усе це – ще попереду», – зазначає Наталя Атамась.