 |
Автор статті пише: «Нікіта Хрущов зробив своїм соратникам, які відправили його на пенсію, два подарунки: партійну програму з обітницею дійти до розподілу матеріальних благ за потребами, тобто до комунізму, впродовж двох десятиліть, а також «Моральний кодекс будівника комунізму» — звід принципів комуністичної моралі, що був включений до цієї програми та статуту КПРС. Доля обох документів різна. Від комунізму через 20 років спічрайтери звільнили Леоніда Брежнєва за першої-ліпшої нагоди. Натомість «Моральний кодекс» став своєрідним символом епохи застою й зник із основоположних документів партії тільки через 25 років, на ХХVII з’їзді (1986), хід якого контролював останній генеральний секретар ЦК КПРС Міхаіл Ґорбачов. І поява, і зникнення «Морального кодексу» мали вагомі причини. Народжувався він під фанфари, а зник тихо, без пояснень. Можна тільки здогадуватися, що нові керівники КПРС своєю відстороненістю від цього документа продемонстрували намір оновити партію й країну в межах політики перебудови.
Станіслав Кульчицький пояснює передумови створення «Морального кодексу будівника комунізму», постання проблеми перегляду моральних засад «радянської» людини, описує свідомий акт включення в комуністичну ідеологію релігійних елементів та формування 12 норм «Морального кодексу».
Учений зауважує: «Більшість норм «Морального кодексу» мала один або кілька відповідників у посланнях апостола Павла, які становлять майже третину Нового Завіту й адресовані мешканцям міст Греції та Малої Азії, що сповідували християнство: ефесянам, колосянам, коринтянам, солунянам (місто Солунь, нині Салоніки), филип’янам та ін. На перше місце в кодексі поставлено ідейну позицію людини (відданість справі комунізму), а також ідейно забарвлений патріотизм (любов до соціалістичної Батьківщини й країн соціалізму). Ця норма цілком накладалася на твердження апостола Павла про те, що християни не відділялися одне від одного ні національністю, ні соціальним становищем: «Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом, чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні» (1 Кор., 12, 13). (…) Друга норма звучала так: «Сумлінна праця на благо суспільства, хто не працює, той не їсть». Тут простежується буквальний збіг із посланням апостола Павла солунянам: «Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть» (2 Сол., 3, 10). (…) «Турбота кожного про збереження та примноження суспільного надбання» — так звучала третя за важливістю норма «Морального кодексу». Вона збігалася з посланням апостола Павла коринтянам, але тільки формально: «Ніхто хай не шукає для себе користи, лише для другого» (1 Кор., 10, 24). «Високе усвідомлення суспільного обов’язку, нетерпимість до порушення суспільних інтересів» — так формулювали апаратні працівники ЦК КПРС четверту норму «Морального кодексу». (…) Тут підійде тільки цитата з Євангелія від Матвія: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене» (Мат., 10, 37). П’ята й шоста норми «Морального кодексу» взаємопов’язані. «Колективізм і товариська взаємодопомога: кожен за всіх, усі за одного»; «Гуманні відносини і взаємна повага між людьми: людина людині друг, товариш і брат». Тут Фьодору Бурлацкому та його співавторам вдалося узагальнити в афористичній формі досвід гуртування людей під тиском несприятливих зовнішніх обставин і майстерно вкласти все це в пропагандистський імідж «соціалізму з людським обличчям». Відповідником тут може слугувати заклик апостола Павла до филип’ян: «Думайте те саме, майте любов ту саму, будьте однодушні і згідливі» (Фил., 2, 2). Християнська громада у Філіппах зазнавала, як і решта громад, переслідувань із боку римських імператорів. За таких обставин внутрішня консолідованість визнавців нової віри допомагала їм виживати. «Моральний кодекс» створювався в добу «відлиги», коли компартійно-радянський апарат починав відмовлятися від сталінського «соціалізму з нелюдським обличчям». Сьома норма кодексу була гармонізована з двома попередніми: «Чесність і правдивість, моральна чистота, простота і скромність в громадському та особистому житті». Ця норма збігалася із загальнолюдськими моральними цінностями, зокрема із закликом апостола Павла до коринтян: «Очистимо себе від усякої скверни тіла і духа» (2 Кор., 7, 1). Восьма й дев’ята норми «Морального кодексу» були вимогами до особистих якостей радянської людини: взаємна повага в сім’ї, турбота про виховання дітей, непримиренне ставлення до несправедливості, дармоїдства, кар’єризму, користолюбства і навіть… дурості. Ці якості людської натури були важливими й для тих, хто стояв біля джерел християнської цивілізації. Кодекс і тут копіював набутий людством досвід. Десята норма формулювалася так: «Дружба і братерство всіх народів СРСР, нетерпимість до національної та расової неприязні». Такі стосунки між людьми різних національностей проповідував і апостол Павло в посланні до колосян: «Немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й в усьому Христос» (Кол., 3, 11). Останні дві норми «Морального кодексу» визначалися ситуацією холодної війни в міжнародних відносинах. Будівники комунізму мали виявляти нетерпимість до його ворогів і братську солідарність із трудящими всіх країн».
Автор підсумовує: «З нової редакції програми КПРС, схваленої ХХVІІ партз’їздом у 1986 році, «Моральний кодекс будівника комунізму» непомітно зник. Програма приділила певну увагу моральному обличчю людей праці й підкреслила, що комуністична мораль увібрала в себе загальнолюдські цінності. Про їх християнське походження в оточенні Ґорбачова ніхто жодним словом не прохопився. Та й за всі роки існування кодексу як офіційного документа навіть фахівці з «наукового атеїзму» у величезній армії суспільствознавців не побачили його зв’язку з християнською мораллю. Відреагували вони тільки після того, як Фьодор Бурлацкій розповів про обставини творення цього документа в інтерв’ю журналу «Российский адвокат» (2007, № 5). (…) Чи мав «Моральний кодекс» позитивний вплив на суспільство? Його творці сподівалися на це, обіцяли радянським громадянам розподіл матеріальних благ за потребами вже в 1980 році. Крах неоковирного прогнозу визначив ставлення суспільства до кодексу в діапазоні від цинізму до глузування».
За інформацією часопису «Український тиждень»