У 1997 році Світлана Краковська була однією з чотирьох українських жінок, які вперше потрапили на антарктичну станцію «Академік Вернадський». Там науковиця займалась метеорологічними спостереженнями. «Для тих людей, які на той момент були в керівництві, — це було нормально, що поїхали жінки. Бо вони зважали на міжнародне оточення. Але після відбору нас до експедиції у “Комсомольській правді” вийшла публікація, де йшлося про те, що “українці вирішили взяти із собою на зимівлю жінок — і тепер їм зимівля здаватиметься коротшою”. Для мене це тоді був шок», — розповідає Світлана Краковська.
У членів команди в Антарктиді робота не поділяється на чоловічу або жіночу. Водночас кожен учасник має бути певною мірою замінний на випадок хвороби чи нещасного випадку. У команді Світлани усі вчилися надавати першу медичну допомогу, кермувати човнами й розбиратися, як працюють дизелі. На зимівлю, тобто річне перебування, на станцію традиційно приїжджає 12 людей. Увесь цей час вони живуть відносно ізольованою спільнотою, бо усі станції розташовані досить далеко одна від одної. Найближча до «Академіка Вернадського» американська станція «Палмер», до неї близько 70 кілометрів морем.
Сама Світлана Краковська стала героїнею медійної історії. Йшлося про те, що, ймовірно, українок так довго не пускали в Антарктиду, бо у другій експедиції жінка народила дитину і її довелося евакуювати: «Єдиною жінкою, яка завагітніла в Антарктиді, і яку я знаю, — була я. Зі своїм чоловіком я познайомилась на станції. Він був у складі першої експедиції і лишився на другу. Та, по-перше, мене звідти ніхто не евакуйовував, а по-друге, про це ніхто не знав, допоки я не повернулась до Києва. Я вже мовчу про те, що вагітною я ходила в гори, виконувала всі свої обов’язки, пірнала у гідрокостюмі». До того, як потрапити до Антарктиди, учена вже була досвідченою альпіністкою, бувала у тримісячній науковій експедиції в Арктиці. Каже, звикла до набагато суворіших умов, аніж були в Антарктиді: «Там я вже сама навчала людей, як правильно пійматися по льодовиках, відповідала за туристичне обладнання. Разом з чоловіком ми ходили в гори, причому я була більш кваліфікованою. (…) «Мене завжди бентежило це питання — “як вам жінкою бути в Антарктиді?”. Чесно кажучи, ми не були готові до того, що нам ставитимуть його, коли їхали туди. Ми були просто звичайними жінками, які захотіли поїхати в Антарктиду».
Світлана Краковська наголошує: до Антарктиди точно не їхали за грошима. Сама науковиця в Антарктиді отримувала стільки ж, скільки і в Україні. «Але ця поїздка — це неповторна частина життя. Це мовби ціле життя в житті. Це континент, до якого швидко прикипаєш серцем».
Світлана каже, що бажання повернутися в Антарктиду є. «Мій чоловік туди повертався: він був першу, другу, восьму експедицію, і ще збирається. Але ж хтось мав і за дітьми доглядати». Науковиця зауважує, що радше повернулась би до материка в іншому статусі — або туристки, або теж науковиці, але вже дочекавшись, коли на станції з’явиться нове обладнання для сучасніших досліджень. Наприклад, якщо там буде радар і можна буде вивчати особливості хмар.
За інформацією інтернет-каналу «Громадське телебачення»