 Вирізка з газети "Коммунист/Комуніст", Харків, 6 лютого 1920-го |
Автор зазначає: «23 лютого 1920 року газета "Вісті ВУЦВК" опублікувала декрет про обов'язкове застосування "української мови нарівні з великоросійською" в усіх установах УСРР. Саме так розпочалася більшовицька українізація в Україні. Підсумовуючи причини невдач більшовиків у 1919-му, Християн Раковський у переданих В. Леніну 19 листопада "тезах з українського питання" зазначав: "Лозунг "самостійної української держави" став знову популярним і під ним пройшла уся боротьба проти нас на Україні. Недбале наше ставлення до національного питання, наша свідома чи несвідома русифікаторська політика на Україні посилила цей рух". (…) Напередодні третього захоплення України у Кремлі ретельно проаналізували причини "української" поразки 1919-го. Дурість та небезпечність нігілістичного ставлення до української мови та культури на той стала очевидною для багатьох компартійних керманичів. Військовий очільник РСФРР Лев Троцький, який у 1919-му чимало поїздив по Україні, ще до формальних ухвал занотував у себе: "Вести прогресивну національну політику: дати українську школу, дати українську пресу, нещадно вигонити пихате відношення до української мови в Університеті, як й в армії... Зробити українську мову потужним провідником комуністичних ідей"».
Геннадій Єфіменко підсумовує: «Саме наприкінці 1919-го Кремль вперше офіційно визнав окремішність української мови від російської та їх рівноправність. Якщо взяти до уваги, що ще у березні 1919-го Ленін сумнівався в українській мові як масовому явищі, то зміна була кардинальною. (…)В опублікованій 27 лютого 1920 року статті Раковського "Державні відносини Росії і України" прямо зазначалося: "Ми бажаємо, щоб українська мова стала домінуючою мовою України". Зрозуміло - України радянської, комуністичної. З того часу українську мову справді почали впроваджувати у державному будівництві, в тому числі в системі наркомату шляхів сполучення та в мережі військових установ в Україні. У березні Раковський домігся, щоб зобов'язання приймати доповіді та повідомлення українською було поширене і на усні повідомлення. Після тривалої підготовки у серпні 1920-го навіть було відкрито Школу червоних старшин у Харкові, де викладали українською. (…)Втім, все це була "зовнішня" картинка, тобто демонстрація для мас. Реально у ставленні більшовиків до української мови мало що змінилося. У написаних наприкінці 1920-го (або на початку 1921-го) "тезах з національного питання".Затонський визнавав: "В товщі партії ... багато хто вбачає націоналізм у вживанні неросійської мови". Власне, завдяки тривалому пануванню комуністів та сучасній російській пропаганді такий погляд на ознаку "українського націоналізму" і досі є неабияк поширеним».
За інформацією тижневика «Деловая столица»