Перегляд повідомлення

Рятівна археологічна служба» займається усіма розкопками на території Львова із 2007 року. Олег Осаульчук каже, що за цей час завдяки роботі археологів вдалось дізнатись багато нової інформації про те, де проходили межі княжого Львова і як місто розвивалось. Та, зазначає він, місто все одно досліджується спорадично, тому що немає єдиної стратегії. Що переважно знаходять археологи? Биті глечики, горщики, миски, горнята, уламки кераміки – це 95% від усіх знахідок, за словами Олега Осаульчука. Та для археолога це – цікава інформація: «Нас цікавить знахідка разом із інформацією про глибину залягання культурного шару. Це скарбошукача цікавлять цілі речі», – говорить дослідник. Із такими скарбошукачами бувають навіть сутички: вони роблять невеличкі підкопи – «закопушки», у місцях, де працюють археологи, а потім продають знайдене на Violity. Те, що продати не виходить – викидають. Дослідник відзначає: «90% знайденого для них нічого не вартує. Знайомі київські археологи кажуть, що такі шукачі збираються поблизу станції Дарницька. Там цілими відрами висипають уламки фібул і всякого іншого. Вони руйнують наповнення культурного шару, адже це все мало наукову цінність». Найцінніші знахідки, додає він, трапляються у могилах та вигрібних ямах.

У Львові до XVI століття, поки не почали будувати дерев’яні водогони, у кожному подвір'ї було дві-три студні, розповідає археолог. Це були такі водозбірники, які збирали поверхневу воду –  «підшкірну», як її ще називають. У XVI столітті,  коли почали будувати дерев’яні водогони, водозбірники почали використовувати як сміттярки і вигрібні ями. Там трапляються унікальні речі: «Про кераміку мовчу – сотні форм. Там виявили багато шкіряного взуття, дерев’яних речей, навіть дитячий дерев’яний меч XVI століття на ділянці, що на розі вулиць Краківська – Вірменська. У такому водозбірнику також знайшли єдину в Україні цілу писанку XІV-XV століття на шкаралупі, аналогів якій немає у світі», – каже Олег Осаульчук.

У Львові «Рятівна археологічна служба» працює вже майже 30 років. Досліджували у місті чимало. У 2020-му сенсаційних знахідок майже не було: «Не скажу, що екстраординарні речі цього року були. Може це тому, що ми вже стільки років у Львові копали, що для нас те, що раніше було екстраординарним, стало статистичною рутиною. Раніше давньоруські матеріали княжого часу чи матеріали І тисячоліття до нашої ери траплялись украй рідко, тепер – постійно».

Археолог розказав також про дослідження останніх років, знахідки княжого часу, слов’янського часу VII-VIII століття і навіть давнє виявлення слов’янського житла. Також дослідник оповідає досвід співпраці з місцевим урядуванням та пояснює чому те, що у Львові не працює система охорони історичного середовища, – дуже погано.

Наостанок Олег Осаульчук зауважив, що однією із найбільших проблем у дослідженні міста є відсутність системи: «Система охорони пам'яток у нас працює на відстоювання інтересів забудовника. Охорона історичного середовища – це не лише балкони, вікна, дворики та брами. Системна робота полягає в тому, що органи охорони культурної спадщини чи то в області, чи в місті, чи в Україні, мають забезпечити зрозумілий алгоритм дій для забудовника щодо культурної спадщини. (...) Львів, у порівнянні з іншими містами країни, досліджений, але немає жодного міста в Україні, що б досліджувалось систематично. Наші дослідження Львова мають ситуативний характер і від того ми втрачаємо розуміння розвитку міста. Архітектори будують історичні гіпотези про те, як Львів розвивався. Історики кажуть, де був давній Львів. А як це дійсно було, може сказати лише планомірне археологічне дослідження і картографування».

За інформацією ресурсу «Tvoemisto.tv»