Рік, що минає, був щедрим на ювілеї українських шістдесятників та різноманітні події, пов’язані з їхнім життям і творчістю. Однак, право на ювілеї мають також і великі книги. До таких, на переконання провідного наукового співробітника Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, керівника наукового Центру дослідження проблематики українського шістдесятництва доктора філологічних наук, професора
Людмили Тарнашинської, належить і невелика за обсягом, але велика за духом праця
Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка була написана якраз 55 років тому, у вересні-грудні 1965 року. Про це розповідає стаття дослідниці
«До історії одного ювілею. «Інтернаціоналізм чи русифікація» Івана Дзюби як віха в історії України», розміщена на сайті всеукраїнської газети «День» на початку грудня цього року.
Авторка окреслює атмосферу подій 1965 року та причини, які спонукали Івана Дзюбу взятися за написання цього історичного трактату, що розвінчував радянський міф про інтернаціоналізм у «тюрмі народів» під вивіскою СРСР. Стаття розповідає про звинувачення, які висунула радянська пропаганда, та розгорнуті репресивною системою переслідування молодого літератора.
Одночасно з цією публікацією на сайті газети «День» було оприлюднено ще одну статтю
Людмили Тарнашинської під назвою
«Чи чекати дива з «Удовиної хати»? З уроків Євгена Сверстюка», написану спеціально до 1-го грудня. З цим календарним днем асоціюється громадська організація «Перше грудня» – об'єднання, створене у 20-ту річницю референдуму за незалежність України відомими інтелектуалами та громадськими діячами, в основу програмних документів якого закладена декларація, що містить базові принципи для об'єднання українського народу, та Хартія Вільної Людини, що відтворює життєві орієнтири для нашого суспільства. Серед учасників ініціативної групи був також і відомий дисидент, шістдесятник
Євген Сверстюк.
У статті йдеться про те, як у шістдесяті роки минулого століття гуртувалися довкола української національної ідеї поодинокі сміливці і з західних, і зі східних областей України, а також ті надії, які покладав Євген Сверстюк на приховані духовні сили українського Сходу. Авторка статті шукає відповіді, на чому ґрунтувалися такі його відчуття й переконання, підтверджуючи їх його ж аргументаціями у публікаціях різних років.
Людмила Тарнашинська проводить паралелі з днем нинішнім. Дослідниця переконана, що у контексті сьогоднішніх проблем, пов’язаних із тимчасово окупованими територіями Донбасу та необхідністю їх деокупації і майбутньої реінтеграції, акценти, зроблені у творах українського шістдесятництва, звучать особливо актуально та по-особливому.
За інформацією Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України