Перегляд новини

Деякі українські фахівці неодноразово попереджали про високу ймовірність вторгнення російських військових в Україну через Чорнобильську зону відчуження. Саме на території цієї зони побудовано гарні асфальтовані дороги, якими за кілька годин можна доїхати до Києва. А головне – в зоні немає жодної військової частини, крім кількох охоронців із Національної гвардії України зі стрілецькою зброєю. Та, напевно, такий шлях вторгнення нашим військовим аналітикам і генералам видавався малоймовірним: мовляв, яка ж розумна людина піде через радіоактивно забруднену територію?

Дивовижно, але російські генерали цілковито зігнорували ризик радіаційного забруднення. Насправді важко оцінити, чим обумовлено це рішення – нерозумінням загрози чи цинічною байдужістю до своїх солдатів. У Білорусі, з території якої наступали російські загарбники, теж знали про радіаційні ризики в Зоні відчуження. Саме Білорусь у 1986 році постраждала навіть більше, ніж Україна. Поряд із Чорнобильською зоною відчуження розташовується її білоруський аналог – Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник, звідки російськи загарбники й увійшли на територію України.

24 лютого 2022 року близько 17:00 внаслідок військового нападу РФ на Україну російські збройні сили взяли під контроль усі об’єкти ДСП ЧАЕС, що перебувають у Зоні відчуження, а також саму зону. Піднявши важкою технікою шар забрудненого ґрунту і пилу, пройшовши маршрутами, забороненими для пересування, російські загарбники спричинили погіршення радіаційної ситуації у зоні відчуження, що й було зафіксовано постами автоматизованої системи радіаційного контролю. 

Недотримання правил ядерної та радіаційної безпеки на радіаційно забруднених територіях може призвести до незворотних наслідків для організму людини. Чорнобильська зона відчуження недаремно є територією з особливим статусом. Радіація не знає кордонів. Для неї немає різниці, хто потрапив під її опромінення – українець, росіянин чи білорус.

Забруднення територій, над якими 1986 року пройшла радіоактивна хмара у квітні, має неоднорідний характер, але одним із найзабрудненіших місць у Зоні відчуження є «Рудий ліс» – це близько 10 км² хвойного лісу, на який припала найбільша частка радіоактивного викиду. Пізніше, 1987 року, цей ліс захоронили, проте забруднення цієї території і зараз має надзвичайно високу щільність. Потужність експозиційної дози в цьому місці у 1986 році становила від 1,0 до 30 Р/год. Будь-які земельні роботи здіймають частинки радіоактивного ґрунту в повітря, забруднюючи повітря у зоні дихання, а отже, шкодячи здоров’ю людини.

Проте, за повідомленнями, саме «Рудий ліс» російські окупанти обрали для облаштування своїх позицій. По всьому периметру Зони відчуження біля річок, а також у районі Рудого лісу вони почали будувати фортифікаційні споруди під танки, гармати й окопи для снайперів. Виконуючи там земельні роботи й обігріваючись багаттями, розпаленими з деревини із Рудого лісу, окупаційні війська отримували не лише зовнішнє гамма-опромінення, а ще й внутрішнє ураження альфа- і бета-частинками. Ці частинки завдають шкоди, потрапляючи в організм через дихальні шляхи чи стравохід. Опромінення може порушити функціонування тканин або органів і спричинити такі реакції, як почервоніння шкіри, розлад шлунку, випадання волосся чи радіаційні опіки. Низькодозове опромінення не дається взнаки миттєво, але призводить до довгострокових наслідків, таких як онкологічні захворювання й генетичні ефекти, що можуть проявитися за роки й навіть десятиліття.

Не знаючи правил поведінки на радіоактивно забруднених територіях, не маючи засобів індивідуального захисту та нехтуючи правилами радіаційної безпеки, окупанти нашкодили собі. Протягом березня білоруські ЗМІ неодноразово повідомляли, що в білоруський Республіканський науково-практичний центр радіаційної медицини та екології людини у м. Гомель регулярно прибувають російські солдати, що дислокуються в Чорнобильській Зоні відчуження [1]. У цьому медичному закладі розмістили військовослужбовців РФ, які перебували у Чорнобильській зоні відчуження. Деякі ЗМІ, посилаючись на опубліковані Військово-медичною службою РФ дані, писали про нібито смертельні випадки від променевої хвороби. Нібито 26 людей госпіталізовано і 73 у важкому стані доправлено до шпиталів для вимушеного відновлення.

Та, з огляду на те, що реальні дози в «Рудому лісі» не можуть призвести до променевої хвороби, що центр радіаційної медицини й екології людини в м. Гомель використовується, найімовірніше, для лікування звичайних поранень, а не радіаційних пошкоджень.

31 березня російські війська почали виходити із зони Чорнобильської АЕС. Окупанти, які захопили Чорнобильську АЕС та інші об’єкти у Зоні відчуження, вирушали в бік українського кордону з Республікою Білорусь. Наміри полишити ЧАЕС загарбники вранці 31 березня озвучували українському персоналові станції  і навіть оформили акт, в якому було засвідчено, що адміністрація «об’єкта, який охоронявся» не має претензій до нацгвардії РФ. Виявляється, понад п’ять тижнів окупанти станцію «охороняли», та ще й так добре, що немає жодних нарікань, попри те, що під час виходу війська розграбовували приміщення, крали техніку й інші цінні речі. На жаль, виходячи з ЧАЕС, окупанти забрали в полон військових Національної гвардії України, які охороняли ядерні об’єкти.

Протягом першого місяця війни підрозділи російської армії постійно перебували в Зоні відчуження, використовуючи її як тимчасову тилову військову базу. При цьому вся військова техніка, загальна кількість якої за місяць сягнула кількасот одиниць, довго перебувала в межах території, що має найвищий рівень радіаційного забруднення, а також проїжджала десятки кілометрів бездоріжжям – там, де в останні 30 років узагалі не допускалося пересування транспорту.

Під час відходу від Києва російські війська вивели через Чорнобиль приблизно 10 тисяч одиниць важкої техніки. Це були танки, колісна й інженерна техніка, котрі, як і самі військові, могли бути забруднені радіонуклідами під час руху Зоною відчуження [2]. Жодного радіаційного контролю техніки і військовослужбовців не здійснювалось, а сама техніка рухалася не тільки асфальтованими дорогами, а й ґрунтовими, порушуючи природні ґрунти й піднімаючи радіоактивний пил.

При проходженні важкої військової техніки територією Зони відчуження сама ця техніка, автомобілі, одяг військових забруднюються радіоактивними речовинами. Отже, російські війська безконтрольно вивозили радіацію із Зони відчуження Чорнобильської АЕС на російські та білоруські військові бази. Імовірно, саме цей випадок є найбільшим після 1986 року прецедентом поширення радіації за межі Зони відчуження. Якщо не буде здійснено радіаційного контролю та заходів із дезактивації забрудненої техніки, одягу і шкіряного покриву, то військовослужбовці РФ зазнаватимуть радіаційного опромінення.

Близько 20:00 31 березня російські окупанти повністю залишили територію Чорнобильської АЕС. Персонал станції взяв під контроль шляхи доступу на промисловий майданчик. А 5 квітня на Чорнобильську АЕС прибули підрозділи Національної гвардії України, які взяли об’єкт під свою охорону.

У перший день повномасштабного вторгнення РФ доволі велику частину Зони відчуження було окуповано, за кількома напрямами тривали дуже активні й масштабні бойові дії. У перший і другий тиждень після 24.02.2022 не лише зону, а й навколишні населені пункти було окуповано і відрізано від зв’язку, допомоги, електроенергії та продуктів харчування. Чимало співробітників підприємств Чорнобильської зони відчуження після термінової евакуації з підприємств опинились у своїх домівках в окупації.

5 квітня, попри складні й важливі обмеження комендантської години у Київській області, попри відсутність звичайних сполучень, мостів, доріг, – до Зони відчуження вирушили керівники Державного агентства України з управління зоною відчуження. Вони повідомили, що триває влаштування переправ через річки, зі шляхів прибирається сміття та метал, знешкоджуються міни, залишені російськими загарбниками. Вони відвідали офіси та виробничі майданчики державних підприємств у Зоні відчуження і повідомили таке:

• практично кожне офісне приміщення у будівлях підприємств має суттєві пошкодження, розбите й повністю розграбоване (російські окупанти крали як робоче майно, так і особисті речі працівників на їхніх робочих місцях);

• розграбовано й пошкоджено всю автомобільну та спеціалізовану техніку в автопарках підприємств;

• знищено унікальні наукові та промислові лабораторії, вкрадено комп’ютери й офісну техніку, потрощено лабораторне і вимірювальне обладнання;

• на одній з частин Рудого лісу справді розрито масштабні укріплення для тривалого перебування, навколо укріплень багато згорілої деревини і кущів.

Наразі відвідування Чорнобильської зони та перебування там усе ще вкрай небезпечне, з огляду на наслідки перебування російських збройних формувань. Є великі радіаційні ризики, вибухові загрози й логістичні перешкоди.

Від початку війни промисловий майданчик ЧАЕС відрізаний від міста Славутич. Автомобільні мости знищено, а залізничний маршрут через Республіку Білорусь недоступний. Зважаючи на відсутність наразі інших шляхів транспортування персоналу на Чорнобильську АЕС, 9 квітня НАЕК «Енергоатом» за допомогою плавзасобу на річці Прип’ять забезпечив доправлення 49 працівників чергової зміни персоналу Чорнобильської АЕС зі Славутича [3]. Цим же катером зі станції було вивезено 51 людину. Серед тих, хто повернувся, – 40 працівників, добровольців, які 20 березня погодилися поїхати на окуповану станцію для ротації, та 11 працівників, які працювали на станції з 23 лютого. Загалом їхня зміна замість 12 годин тривала понад 1000 годин. Двох працівників, які перебували на станції з 23 лютого, відправлено за місцем проживання – до звільненого від загарбників Іванківського району.

І на завершення… Юридична адреса Інституту проблем безпеки атомних електростанцій НАН України, лабораторна й офісна база розташовуються в Чорнобилі, який з 24 лютого по 31 березня перебував під окупацією російських військ.

Науково-дослідні лабораторії Інституту єдиними у світі могли досліджувати комплексні наукові проблеми ядерної та радіаційної безпеки, що виникали на аварійних об’єктах атомної енергетики. Від моменту аварії на 4-му блоці Чорнобильської АЕС і подосі основним завданням Інституту було забезпечення науково-технічного супроводження робіт за такими найважливішими напрямами, як:

• перетворення об’єкту «Укриття» на екологічно безпечну систему;
• дослідження стану паливовмісних матеріалів об’єкту «Укриття»;
• зняття з експлуатації ядерних енергоблоків, що відпрацювали свій термін;
• безпечне поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами;
• безпека використання ядерних технологій з мирною метою.

Дослідження за цими науковими напрямами виконувалися завдяки наявності у структурі інституту спеціалізованих лабораторій радіохімічної, спектрометричної,  матеріалознавчої, ядерної та радіаційної безпеки, а також радіоекологічної.

Тільки 12 квітня я отримав дозвіл на відвідування приміщень інституту. Те, що ми побачили, – це цілковитий жах і варварство. Вхідні двері у будинках і майже всіх лабораторних та офісних приміщеннях, а також у гуртожитках пошкоджено, дверні замки зламано.

Більшість вікон у будівлях розбито.

Усі металеві сейфи зламано.

Російські мародери розграбували і знищили більшість унікального наукового обладнання радіохімічної, спектрометричної та матеріалознавчої лабораторій.

Украдено системні блоки, комп’ютерні сервери, оргтехніку, розбито або знищено вимірювальні пристрої. В усіх комп’ютерних станціях, що залишились у лабораторіях, вкрадено материнськи плати. Складається враження, що мародерам поставили завдання зібрати всю інформацію про наукові дослідження інституту. Майже всю комп’ютерну техніку зносили в окреме приміщення, де мародери й виймали карти пам’яті.

Пограбовано гаражі з автомобільною технікою, яка використовувалася для доправлення науковців на об’єкти досліджень у всій Зоні відчуження. З автомобільної техніки знято реєстраційні номери, а саму техніку – викрадено до Білорусі.

У лабораторіях знаходилися джерела іонізуючого випромінювання та зразки паливовмісних матеріалів з об’єкту «Укриття», що їх науковці використовували у дослідженнях. Вони знаходились у зачинених окремих спеціальних приміщеннях під знаками радіаційної небезпеки. Ці приміщення так і лишилися замкненими. Це теж вказує на те, що в лабораторіях мародерили не прості солдати, а люди з досвідом у радіаційній безпеці.

Співробітники інституту повідомляють про зруйнування й розграбування наукових лабораторій своїм колегам із закордонних наукових установ і просять міжнародної технічної та фінансової допомоги для їх відновлення. Ми розуміємо, що державний бюджет України в цей непростий час спрямований на оборону нашої держави, а після перемоги найважливішим буде відновлення інфраструктури країни. І наука фінансуватиметься останньою. Тому, зараз ми створюємо благодійний фонд, який за допомогою наших міжнародних партнерів займатиметься відновленням втрачених лабораторій Інституту проблем безпеки атомних електростанцій НАН України.

Звертаюся до світової наукової спільноти та відповідних наукових фінансових фондів з проханням надати інститутові допомогу для відновлення будівель, лабораторного, офісного і технічного обладнання в Чорнобилі. Віримо у близьку перемогу і те, що знову виконуватимемо дослідження й отримуватимемо нові знання, які допоможуть перетворити об’єкт «Укриття» на екологічно безпечну систему, знімати з експлуатації енергоблоки атомних станцій та інші ядерні об’єкти, безпечно поводитися з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами.

Директор Інституту проблем безпеки атомних електростанцій НАН України
академік НАН України Анатолій Носовський