Засновано як Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України 23.11.2000 спільним рішенням Президії НАН України і Полтавської облдержадміністрації в структурі Національного музею-заповідника українського гончарства, у всесвітньо відомій столиці українського гончарства – селищі Опішному Зіньківського району Полтавської області. З 01.09.2002 постановою Бюро Президії НАН України надано право юридичної особи з входженням до Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України. До заснування установи причетні видатні українські вчені: Борис Патон, Анатолій Шпак, Іван Курас, Іван Дзюба, Степан Павлюк.
- Єдина академічна керамологічна наукова установа не лише на пострадянському просторі, а й у Європі. Провідний в Україні центр дослідження українського та світового гончарства. Його створення ознаменувало завершення процесу структурування української керамології в окрему галузь наукових знань.
Головною метою діяльності є комплексне вивчення гончарства як феномена людської діяльності; проведення в галузі керамології фундаментальних наукових досліджень, спрямованих на одержання нових знань про закономірності виникнення й розвитку гончарства, його роль і місце у традиційно-побутовій і сучасній культурі українців та інших народів світу; проведення прикладних наукових досліджень, спрямованих на одержання нових знань про глини та вироби з них, їх використання для примноження національного багатства Української держави.
Основні напрямки наукових студій: виявлення регіональних і світових закономірностей розвитку гончарства; вивчення символічно-образної структури гончарних виробів; дослідження сучасного стану українського гончарства, творчості гончарів, художників-керамістів; вивчення світових досягнень у галузі керамології; проведення польових керамологічних та археологічних експедицій; інтеграція вітчизняної й зарубіжної керамології; підготовка кадрів дослідників-керамологів.
За десятиліття діяльності виділено керамологію в окрему наукову дисципліну; сформовано наукову школу української керамології; розроблено основоположні теоретичні питання новітньої наукової дисципліни; сформовано термінологічний словник керамологічних студій; започатковано вивчення керамологічних колекцій і проблем музеєфікації гончарної спадщини України, історії формування гончарних родів і династій в Україні; уперше фундаментально досліджено гончарство Слобідської України; розроблено концепцію комлексного вивчення гончарства одного осередку, реалізовану в науковому проекті «Гончарний здвиг Донбасу»; розроблено концепцію гончарства як самобутньої форми втілення етнічного світогляду, теорію малих осередків гончарства та принципи їх наукового вивчення; започатковано студії гончарства як історичного джерела для вивчення давнього прядіння і ткацтва, традиційної ігрової культури, світоглядних уявлень давнього населення; уперше в світовій практиці здійснено порівняльний аналіз традиційного гончарства України, країн Центральної, Південно-Східної й Східної Європи в аспектах космогонії, семантики, семіотики, філософії; уперше ґрунтовно вивчено проблеми гончарного шкільництва в Україні першої половини ХХ століття, відтворено діяльність провідних гончарних шкіл доби Розстріляного Відродження; розроблено методичні музеологічні рекомендації щодо атрибутування кераміки; уперше проаналізовано мистецтвознавчі й літературні тексти як соціокультурне явище, що активно формує суспільні уявлення й творить новочасні історико-культурні міфи; відновлено в науковій практиці керамологічну критику як жанр наукових публікацій; започатковано українську керамологічну біографістику. Розроблено навчальні програми й запроваджено викладання курсу керамології в початкових мистецьких школах та на історичних факультетах університетів.
В установі працювали видатний український філософ, доктор філософських наук, професор Леонід Сморж (1927–2009), доктор технічних наук, професор Ігор Нємец (1927 р.н.), доктор технічних наук, професор Галина Семченко (1942 р.н.). В розгортанні діяльності науковців значну допомогу надали видатні керамологи, доктор мистецтвознавства, професор Юрій Лащук (1922–2003) та доктор історичних наук, професор Олександр Бобринський (1930–2010).