Народився 26.03.1932 р. у Москві. Доктор фізико-математичних наук (1970). Професор (1980).
Закінчив з відзнакою фізичний факультет Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова (1955). У 1956 р. вступив до аспірантури цього університету, його науковим керівником був О.С. Давидов — на той час професор фізичного факультету. Від 1966 р. працює в Інституті теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України (старший науковий співробітник, з 1980 — завідувач відділу структури атомних ядер).
Наукові дослідження в основному стосуються мікроскопічної теорії багаточастинкових систем. Йому належить формулювання (спільно з О.С. Давидовим) моделі атомного ядра, відомої в літературі як модель неаксіального ядра Давидова—Філіппова. Разом з Ю.А. Романовим (1961) запропонував квазілінійне наближення до вивчення плазмових коливань. Наприкінці 70-х — на початку 80-х років минулого століття спільно з В.І. Овчаренком і Ю.Ф. Смирновим розробив метод гіперсферичних функцій, який дає послідовну інтерпретацію природи колективних збуджень атомних ядер на основі уявлень про квантову динаміку ступенів вільності, пов’язаних з обертаннями й коливаннями еліпсоїда інерції ядра. Вивів хвильові рівняння для спектра колективних збуджень і запропонував їх розв’язки. Разом зі співробітниками відділу розвинув алгебраїчну версію методу резонуючих груп, що дало змогу з єдиних позицій дослідити кластерну природу зв’язаних станів багатьох легких атомних ядер та реакцій, що відбуваються за їх участю. Вдалося з’ясувати вплив принципу Паулі на властивості легких атомних ядер і показати, що для багатьох міркувань і розрахунків стосовно властивостей ядерних систем та розглядуваних процесів зручно використовувати мову простору Фока—Баргмана.
Премія ім. К.Д. Синельникова НАН України (1981) за монографію «Мікроскопічна теорія колективних збуджень атомних ядер».