Соціальні питання

– Анатолію Глібовичу, у травні з’явилося журналістське розслідування, автори якого засумнівалися в доброчесності підходів до розподілу службового житла в НАН України, а також безапеляційно заявили про «квартирні махінації», якісь гіпотетичні «хабарі» та іншу «корупційну діяльність» Академії. Чи є підстави для таких голосних звинувачень?

– Почну з того, що подібні звинувачення як правило ґрунтуються на неперевіреній, а то і свідомо перекрученій недостовірній інформації. От і в наведеному Вами випадку автори відеосюжету оперували статистикою невідомого походження, а точніше даними, отриманими завдяки деякій, можна навіть сказати  «спецоперації», в результаті якої журналістці вдалося потрапити в архів Академії. За її словами, у період з 2008 по 2018 рік квартири отримали 185 співробітників Академії. Та й то серед них, як повідомлялося, нібито чимала кількість людей, безпосередньо до науки не причетних.

Так от, ділюсь офіційними цифрами і за свої слова відповідаю: з 2009 по 2018 рік співробітникам НАН України було надано 292 квартири, з яких левову частку – 269 (тобто 92%), – як і годиться, отримали саме наукові працівники, тобто співробітники, які забезпечують виконання головних статутних завдань Академії – проведення фундаментальних і прикладних досліджень, для чого, власне, наша організація й існує.

Частка інших співробітників Академії, забезпечених службовим житлом, мізерна. Наприклад, для такої категорії, як директори та заступники директорів установ і організацій Академії – це 0,7%, або ж 2 квартири. Керівникам ненаукових структурних підрозділів і їхнім заступникам було виділено 10 квартир (відповідно, 3,4% всіх квартир за означений період). Співробітники з групи головних бухгалтерів і їхніх заступників отримали аж одну (!) квартиру (це 0,4%). Професіонали (а до них належать головні спеціалісти, провідні спеціалісти, інженери першої категорії, юристи-консультанти, головні енергетики) отримали 8 квартир (або ж 2,7% від загальної кількості). І, нарешті, фахівці (тобто техніки першої категорії, помічники директора й інші) – 2 квартири (ті самі 0,7%).

Ці цифри не взято «зі стелі», це – конкретні житлові приміщення в Києві, які вже здано в експлуатацію і на які наші співробітники отримали відповідні ордери. Для переконливості хотів би ще доповнити і деталізувати ці відомості. У 2009 році було здано 33 квартири на вулиці Марини Цвєтаєвої, у 2012 році – 24 квартири у провулку Коломийському і 2 квартири на вулиці Бориспольській, у 2015 році – 24 квартири за трьома адресами на вулиці Метрологічній, у 2016 році – 10 квартир за трьома адресами на вулиці Метрологічній і 21 квартиру на вулиці Лебедєва, у 2017 році – 19 квартир на вулиці Метрологічній і 46 квартир за чотирма адресами на вулиці Лебедєва. І, нарешті, у 2018 році – 85 квартир на вулиці Метрологічній і 30 квартир за трьома адресами на вулиці Лебедєва. Тут хочу зауважити, що для отримання всіх наведених вище даних зовсім необов’язково було вдаватися до «спецоперації» (в результаті якої було отримано недостовірну інформацію), а досить було звернутися до мене, як голови Комісії з розподілу службового житла, з офіційним запитом.

Я чудово розумію, що отриманого житла зовсім недостатньо. Особливо якщо врахувати, що станом на початок поточного року в Академії працювало 28,5 тисяч людей, і певна їх кількість роками чекає на отримання службового житла. Тому у 2020 році ми плануємо надати нашим співробітникам іще 75 квартир, а наступного, 2021 року – ще 154 квартири. Це одна з пріоритетних цілей, бо, звичайно, не можуть і не повинні фахівці перебиватися гуртожитками або орендованими приміщеннями. НАН України намагається забезпечити своїх співробітників житлом максимально, наскільки це можливо. Як бачите, нам це вдається не так погано, як дехто вважає, хоч і не так добре, як хотілося б. Але ми над цим працюємо.

Тепер про принципи розподілу службового житла. Він здійснюється на основі відповідного Положення, затвердженого Бюро Президії НАН України. Це Положення передбачає такий цілком прозорий порядок: установи формують списки осіб, що потребують службового житла (а це рішення не лише керівництва інституту, а і профспілки) і вказують, яким із них слід надати пріоритет; далі з урахуванням виділеної кількості квартир бюро відділень на основі пропозицій установ формує пріоритетні списки від відділень (при цьому кількість кандидатів на отримання житла має бути більшою за кількість виділених квартир). Далі пропозиції від відділень надходять до бюро секцій, які дають свої рекомендації. Остаточні рекомендації щодо розподілу службового житла вносить Комісія з розподілу службового житла, до складу якої в рівній кількості входять представники Президії НАН України (у тому числі представник Ради молодих учених НАН України) і ЦК Профспілки працівників НАН України. Рішення про надання службового житла ухвалює Бюро Президії НАН України. Але й на цьому процедура виділення службового житла не закінчується. Академія подає своє рішення зі схваленими списками претендентів на отримання службового житла до відповідної районної державної адміністрації у місті Києві. Райдержадміністрація додатково перевіряє кожну подану нами кандидатуру на наявність підстав на виділення їй службового житла і після цього приймає своє рішення про видачу співробітнику НАН України ордера на службове житло. Як на мене, то принцип розподілу цілком прозорий. Але, як голова Комісії з розподілу службового житла, буду вдячний за поради і пропозиції з цього питання.

– Що потрібно, щоб проблема житла для науковців вирішувалася швидше?

– Потрібні зусилля і з боку Академії, і з боку держави. Слід визнати, що на сьогодні ми не спроможні самотужки вирішити цю проблему за короткий час. Навіть попри те, що чисельність наших співробітників постійно скорочується, бо люди не бачать сенсу в роботі, яка не забезпечує їх найнеобхіднішим.

Але тут слід розтлумачити нюанси, на які не звернули увагу автори журналістського розслідування, а мали б. Національна академія наук України, на відміну, наприклад, від органів центральної та місцевої влади, розподіляє не соціальне житло, а службове. Підкреслюю – службове. Тобто ми не надаємо його обов’язково саме тим, хто найдовше його очікує (звісно, що стаж роботи має значення, але лише за інших рівних умов). Як я вже сказав, очікують службового житла від НАН України люди і середнього, й старшого віку, які давно заслужили його своєю працею, і молоді вчені. Водночас, відповідно до нормативної бази, якою регулюється діяльність Академії, – як нашої, внутрішньоакадемічної, так і національної законодавчої, – службове житло не розподіляється, як я вже зауважив, у порядку черги, як це практикується при розподілі соціального житла. Ми маємо надавати його, в першу чергу найпотрібнішим Академії працівникам, від яких залежить ефективна робота і інститутів Академії, і її Президії. І нічого дивного, що поряд із перспективними і активними науковцями (а їх, нагадаю, 92 відсотки) час до часу отримують службові квартири і працівники допоміжних служб. Але, знову ж таки, пріоритет на надання службового житла встановлює не якась одна особа і навіть не Президія, а він формується послідовністю колегіальних рішень: установа – відділення – секція – комісія з розподілу службового житла – Бюро Президії НАН України. І якщо інституту необхідно заохотити і затримати в себе вкрай потрібного йому фахівця (наприклад, того самого головного бухгалтера, який пропрацював в інституті більше двадцяти років і не може далі працювати без житла), то чому він (інститут) не може надати такому фахівцю пріоритет. Очевидно, що до пріоритетної категорії в першу чергу належить віднести молодих науковців, аби хоч якось привабити їх і утримати в науці. Та, власне, 92 відсотки службового житла і отримують або молоді науковці, або ті, хто колись теж мав такий статус, але надовго залишався в гуртожитку. До речі, при виділенні службових квартир в останні шість років ми враховуємо і необхідність хоча би часткового вирішення житлової проблеми наших колег, які змушені були переїхати до Києва з тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. За 2016–2019 роки було надано службове житло 22 науковцям Академії, які відносяться до цієї категорії.

Заради справедливості, зауважу, що років із десять тому Кабінет Міністрів виділяв Академії бюджетні кошти для пришвидшення вирішення житлової проблеми. Та річ у тім, що отримували ми їх стабільно під кінець року, коли вже не було жодних шансів встигнути витратити ці гроші. Тому вони щоразу «згоряли», повертались назад у національну скарбницю. Зараз держава навіть не робить вигляд, що допомагає нам купувати житло. Через це НАН України змушена укладати угоди з різними комерційними приватними організаціями, які потім займаються житловим будівництвом на землях з її житлового фонду. За умовами договору, частка помешкань у багатоквартирній новобудові, які компанія-забудовник передає Академії, залежить від вартості землі, відведеної під будівництво (тут варто зауважити, що цю вартість встановлює не Академія, а фахівці, уповноважені на це державою). Решту квартир наш партнер має право використовувати для своїх потреб, у тому числі й продавати. Отримавши належну кількість житла у спорудженому будинку, Академія звертається до органів районної влади міста з проханням перевести це житло у статус службового. І тільки потому може розподіляти його.

У цьому питанні керівництво Академії, зі свого боку, робить усе, що від нього залежить. Запевняю вас як людина, яка знає проблему зсередини, а не з чужих слів. На превеликий жаль, ми не всесильні і не можемо пропонувати чи нав’язувати державі порядок денний. Маю з жалем констатувати, що держава вже не цінує науку і науковців, як раніше, не фінансує – і стає дедалі очевидніше, що й в осяжній перспективі не збирається, всупереч нормам національного законодавства, фінансувати дослідження на рівні, хоча б трохи наближеному до провідних країн світу. Так відбувається не тільки тому, що національна економіка України вже не перший рік перебуває у кризовому стані. І не тільки тому, що цього року додалася ще й шкода, спричинена пандемією коронавірусної інфекції. Просто за всі часи незалежності не пригадати жодного періоду, коли наука бодай формально визнавалася національним пріоритетом. Але задля справедливості варто сказати, що бувають і винятки. Так, Президент України, і Парламент, і Уряд виявили розуміння наших проблем і запобігли фатальному скороченню видатків на діяльність Академії у 2020 році під час квітневого секвестру бюджету. Ми щиро вдячні першим особам та іншим високопосадовцям держави за цю підтримку, але її недостатньо ні в короткотерміновій перспективі, ні на довше. Цей крок – безперечно, важливий і вкрай необхідний – кардинально не вирішує проблем хронічної недофінансованості української наукової сфери і, відповідно, не усуває головних перешкод на шляху її розвитку. А якщо так, то важко чекати, що житлова проблема вирішуватиметься блискавично, раз і назавжди. Хоча відомі історичні прецеденти: наприкінці 1980-х років наша Академія впродовж одного тільки року отримала близько тисячі квартир для своїх співробітників. Отже, можна, коли є політична воля. Не хочу, щоб це сприйняли за вияв ностальгії. Ні, це суха констатація факту. І це те, що треба було робити ще вчора, позавчора, і хтозна коли. І, можливо, не пізно – я сподіваюся, ще не пізно – зробити сьогодні. Хай у менших масштабах, але показати людям хоч якусь перспективу, продемонструвати науковцям, що вони Україні потрібні, що вони не зайві люди, від яких відмахуються, як від набридливих комах. Наші науковці надто багато зробили і продовжують робити для розбудови країни, щоб поводитися так зневажливо, як це відбувається зараз. Нагадаю, що Академія з власної ініціативи виконує низку досліджень для потреб стратегічно важливих галузей, насамперед оборонної та енергетичної. Крім того, у нас складаються прогнози розвитку пандемії COVID19, які лягають в основу рішень загальнодержавної ваги. Звичайно, це тільки окремі штрихи.

– Ви згадали про відплив молодих учених. Якими темпами він відбувається і взагалі в якому зараз стані кадрове забезпечення Академії?

– Ситуація з кадрами в Академії вкрай сумна, щоб не сказати гірше. Тільки за минулий рік наших співробітників поменшало на 700 осіб. Зокрема, помітно скоротилася чисельність наукових співробітників без наукового ступеня. Шостий рік поспіль триває процес стрімкого зменшення кількості наукової молоді. Станом на початок 2020 року в НАН України працювало всього 2270 молодих учених.

Звичайно, ми вживаємо всіх можливих заходів для залучення і закріплення молоді в наших лавах. Надаємо свої, академічні стипендії, ґранти та премії, а також сприяємо отриманню фінансових форм підтримки від центральної та місцевої влади. 2018 року в межах бюджетної програми «Підтримка розвитку пріоритетних напрямів наукових досліджень» в Академії було сформовано 10 молодіжних дослідницьких лабораторій і 20 молодіжних дослідницьких груп, де зараз працює понад 120 наших найкращих молодих учених. Розширюється діяльність Київського академічного університету, однією з головних цілей якого є поповнення Академії молоддю в майбутньому.

Але всі ці та багато інших заходів, навіть разом узяті, вже не здатні переламати негативної тенденції у кадровому забезпеченні української науки. Через багаторічну недалекоглядну державну наукову політику Україна за кількістю дослідників упала до рівня країн, розташованих у Карибському басейні та на південь від Сахари. І це при тому, що, підписуючи Угоду про асоціацію з ЄС, ми взяли на себе зобов’язання розвивати національний науковий потенціал.

Попри падіння престижу науки, матеріальні негаразди, погіршення якості освіти завжди були, є і будуть люди, які захотять пов’язати своє життя з наукою. І в наших університетах та наукових установах така молодь є. Проте надовго вона там не затримується – або змінює сферу діяльності, або емігрує. Або і те, й інше. Виходить, що ми готуємо кадри «на експорт», бо виховати зуміли, а забезпечити гідні умови праці – ні. Зараз середній вік усіх наукових працівників і загальний по НАН України наближається до 54 років. Користуючись наукознавчою термінологією, в українській науці склалася вікова структура, яка запрограмувала її, по суті, на вимирання. Кадрова складова національного інтелектуального потенціалу взагалі доволі вразлива та інерційна. Тобто на її відновлення підуть роки та великі гроші. Якщо, звісно, Українська держава вчасно схаменеться. Наші фахівці підрахували, що, навіть якщо молодіжне поповнення вдасться збільшувати щороку на 5%, повільні позитивні зміни спостерігатимуться не раніше, ніж за 5-10 років. Зараз усе вказує на те, що до середнього європейського рівня кількості дослідників на мільйон населення Україна вже не встигне наблизитися в першій половині ХХІ століття, шанс втрачено. І подальше зволікання із забезпеченням умов для приросту наукового потенціалу відкидає нас щораз далі від цивілізованого світу, на узбіччя прогресу. Тоді як країни з розвиненою наукою витрачаються на створення вакцин і польоти в космос.

Я схильний, радше, до оптимістичних поглядів на долю нашої науки. Хоча слід визнати, що українська наукова сфера і, зокрема, Академія перебувають у дуже-дуже скрутному становищі. Швидко порятувати їх навряд чи вийде. Очевидно, що мають відбутися необхідні реформи різних сфер життя і діяльності Академії. Але це окреме питання. А сьогодні ми продовжуємо готувати для нього ґрунт, але чи надасть держава достатню підтримку для ефективного розвитку наших намагань? Питання поки що риторичне.

Спілкувалися: Пресслужба НАН України

P.S.2. Звертаємося до журналістів із проханням відповідально ставитися до інформації та не маніпулювати нею. Фейки, напівправда, (не)умисне висмикування з контексту та перекручення шкодить як нашому іміджеві, так і вашій діловій репутації. Будьмо професіоналами, поважаймо одне одного!

P.S.3. Нагадуємо, що офіційні запити на доступ до публічної інформації Канцелярія Президії НАН України приймає за адресами: prez@nas.gov.ua  або 01601, Київ 30, вул. Володимирська, 54 (телефон: (044) 239-65-94). Дякуємо за розуміння та співпрацю!