Ukrainian
Summary:Монографія присвячена дослідженню організаційної структури та правового статусу Галицької (з 1539 р. – Львівської) єпархії від часу її заснування в середині XII ст. до кінця XVIII ст., коли в Галичині розпочалися австрійські секуляризаційні реформи, а на Поділлі російська влада ліквідувала унію. У роботі, що опирається на багату джерельну базу, сучасний науковий інструментарій і[⇒] міждисциплінарний підхід, особливу увагу звернено на тісний зв’язок між тогочасною українською (руською) культурою та Східною церквою (Православною, а з 1700 р. – й Унійною). Їхня взаємодія у середньовіччі та в ранньомодерний період допомагала формувати українську етнічну територію в різних її регіональних виявах, а також маркувати західну й, частково, південну межі розселення української етноконфесійної спільноти. Єдиний географічний простір Галицької (Львівської) єпархії, домінуюча києвохристиянська (передовсім літургійна) традиція, спільний слов’янсько-візантійський обряд, усталена еклезіальна пам’ять про минуле та подібна " ментальна географія" в сукупності творили елементи тяглості. За умов конфесійних, політичних і станових поділів церковні структури – від владичої резиденції до парафії включно – відіграли важливу, а іноді й вирішальну роль у збереженні єдності української культури, долучившись на теренах Галичини і Поділля, а в окремі періоди – також Брацлавщини, Південної Київщини та Русо-Влахії, до формування протонаціональної самосвідомості сучасних українців та, почасти, молдаван і румунів. Reading audience:Для фахівців з історії та культури домодерної України, а також студентів і всіх тих, хто цікавиться історичною традицією й духовним життям сучасних християнських Церков у країнах Східної та Центрально-Східної Європи.
Russian
Summary:Монография посвящена исследованию организационной структуры и правового статуса Галицкой (с 1539 г. – Львовской) епархий со времени ее основания в середине XII в. до конца XVIII в., когда в Галичине начались австрийские секуляризационные реформы, а на Подолье русская власть ликвидировала унию. В работе, опирающейся на солидную базу источников, современный научный инструментарий и[⇒] междисциплинарный подход, особое внимание уделено тесной связи между тогдашней украинской (русской) культурой и Восточной церковью (Православной, а с 1700 г. – и Униатской). Их взаимодействие в средневековье и в раннемодерный период помогало формировать украинскую этническую территорию в ее разных региональных проявлениях, а также маркировать западную и, частично, южную границы расселения украинской этноконфессиональной общности. Единое географическое пространство Галицкой (Львовской) епархий, доминирующая киевохристианская (прежде литургийная) традиция, общий славянско-византийский обряд, устоявшаяся еклезиальная память о прошлом и подобная "ментальная география" в совокупности создавали элементы преемственности. В условиях конфессиональных, политических и сословных делений церковные структуры – от владычьей резиденции к парафии включительно – сыграли важную, а иногда и решающую роль в сохранении единства украинской культуры, приобщившись на территориях Галичины и Подолья, а в отдельные периоды – также Брацлавщины, Южной Киевщины и Руссо-Влахии, к формированию протонационального самосознания современных украинцев и, относительно, молдаван и румынов. Reading audience:Для специалистов по истории и культуре домодерной Украины, а также студентов и всех тех, кто интересуется исторической традицией и духовной жизнью современных христианских Церквей в странах Восточной и Центрально-Восточной Европы.