Як географічне розташування України вплинуло на її минувшину і продовжує впливати на сьогодення? Якою державою була Гетьманщина? Яку роль в історії України відіграли Богдан Хмельницький, Іван Мазепа і Пилип Орлик? Значення яких видатних постатей науковцям варто було би переглянути? Чому Путіна слід порівнювати не з Петром І, а з Катериною ІІ? Про це й інше в інтерв’ю інтернет-виданню «Українська правда» розповів офіцер Збройних Сил України, науковий співробітник сектору генеалогічних та геральдичних досліджень відділу спеціальних галузей історичної науки та електронних інформаційних ресурсів Інституту історії України НАН України кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.  Кандидат історичних наук Олександр Алфьоров (автор фото – Назарій Мазилюк, джерело: pravda.com.ua) |
«Україна – європейська держава. <…> …тому що ми є частиною європейської культури.
На схід від нас… починається інша цивілізація – євро-азійська. На південь від нас – ісламська цивілізація. Тобто з двох боків нас оточують різні цивілізації.
Другий момент: подивимося на те, що нашу державу розділяє величезна водяна артерія – це Дніпро. В Європі на одному березі була б одна держава, а на іншому – інша. Умовно кажучи: Франція і Німеччина. Бо це природний кордон. Тисячу років тому – от як контролювати інший берег Дніпра без мобільних телефонів, без мостів? А якось люди же контролювали ситуацію і політично, і економічно. <…>
Далі – степ на півдні починається в Китаї за багато тисяч кілометрів. І цей степ був брамою до нас. І якщо десь у Монголії в степах якийсь кочовий народ іде, то, виходить, клином просто під нас.
Наші предки з цим степом жили тисячі-тисячі років, він приносив нам постійно ворога з іншими цінностями. Але водночас степ дарував нам універсальність. Ця універсальність дозволяла брати речі і робити їх своїми.
Наприклад, чомусь ми говоримо про те, що козаки збиралися на майдані, а не на площі. Майдан – це турецьке слово, яке означає коло. Тому що на площі це в місті, а не в лісі. Ми запозичуємо багато чого, і ці запозичення створили нас унікальним народом.
Тому ця найнезручніша територія на Європейському континенті дала нам величезну кількість бонусів.
<…>
Ми – одна з найбільш мілітарних держав світу за своєю культурою. <…> Тому що твій ворог може з’явитися тут буквально в обід. І тобі треба сховатися, швидко дійти до хати, повідомити. <…> На відміну від інших країн, у нас тут миттєвість нападу, бо степ приносить ворога миттєво».
«Гетьманщина має офіційну назву – Військо Запорізьке. Це офіційна назва нашої держави – як Русь, як Військо Запорізьке. Це назви нашої держави в різний період.
Гетьманщина була невеликою європейською державою, але буржуазною. Землевласники – це лицарі. Ідальго в Іспанії, сери в Англії, шевальє у Франції, шляхта в Польщі, в Україні і в Білорусі.
Козаки – це той самий лицарський стан. Це люди, які в Російській імперії мали б стати дворянами. Козаки мали свої герби, право на носіння й використання зброї. Податків не платили, були єдиними, крім церкви, землевласниками.
Козаки судилися за різними законами, в різних судах.
Тобто Гетьманщина – це була буржуазна країна, де гроші насправді зароблялися переважно з прибутків. Це млини, маленькі заводи, винокурні, торгівля.
<…>
Я люблю повторювати, що Гетьманщина – це насправді країна мрії. Це культурна, освічена, побожна й справедлива країна.
Звісно, що форма правління була монархічна. Бо гетьман – це монарх, це була така східна монархічна модель, де був свій сенат – старшина, яка інколи зловживала своїми посадами.
Насправді ця держава несла культуру і міць, яка дозволила згодом нам не зникнути в обіймах імперської шинелі».
«Мазепа був олігарх. В Європі завжди вважалося, що найважча професія – це бути правителем. Бо ти під Богом ходиш і ти правиш.
Мазепа був надзвичайно багатою людиною. В принципі можна сказати, що в Центрально-Східній Європі це була найбагатша людина.
Він мав сотні тисяч кріпосних на території Московії, тому що тоді у нас державного кріпосництва не було. Він був «менеджером» Гетьманщини.
Мазепа отримав титул князя Священної Римської імперії – ну бери доживай свого віку і зроби все, щоб після тебе був племінник гетьманом чи щось таке. Ні. Він пішов проти Петра. <…> Мазепа кинув і титул, і багатство, і все, що мав. Кинув для того, щоб звільнити Україну від васальної залежності Московського царства. Ми були державою, але під патронатом іншої держави. Часто говорять, що нас завоювала Московія всією Переяславською радою Хмельницького. Та ні! Ми були державою!»
«Богдан Хмельницький діяв саме так, як складалась політична думка у ХVII столітті.
Переяславська угода, яку підписав Хмельницький, – це тактичний елемент.
<…> Переяславський договір з’явився тоді, коли шість років держава воює настільки сильно, що втрачає третину населення.
Він не міг вже далі воювати без допомоги. І зрозуміло, що він її отримав. Це був такий момент маленької стабільності і все. Але найцікавіше те, що кажуть: ну чому Хмельницький підняв повстання?
Хмельницький вийшов з Речі Посполитої, де було дві держави, але три народи. Тому третьому народу – руському народу, себто русинам не давали політичного визнання.
Хмельницький дав новий подих елітам, які тоді утворилися, адже вони отримали державу.
Хмельницький намагався побудувати династію…
На жаль, інсульт не дозволив Хмельницькому повністю розкрити його політичну модель.
Тобто Хмельницький насправді відновлював Русь. І він мав на це право, бо іншої Русі не існувало. Московія була Московією.
Тому Хмельницький – це теж геніальна постать».
«Про [Пилипа] Орлика, на жаль, ми знаємо дуже мало. Ми навіть не знаємо точно, коли він став писарем при Мазепі. Нам ще дуже багато чого відкривати.
Я маю переконання, що Конституцію почав писати Мазепа, це мої власні міркування. Ми справді почали працювати над щоденниками Орлика, але повномасштабна війна зупинила цей процес, хоча ми вже достатньо хорошу провели роботу.
Основне, що потрібно знати про Пилипа Орлика: це людина, яка була першим керівником України в еміграції.
Орлик міг у будь-який момент повернутись назад в Україну, попросивши пробачення, можливо, отримав там би якісь санкції.
До речі, його кілька разів росіяни хотіли викрасти, але турки його охороняли достатньо сильно, а до того шведи тримали 10 років.
<…>
Він не зламався і до кінця марив Україною. Це абсолютно світла людина. Людина ідеї».
 Історик Олександр Алфьоров і журналіст «Української правди» Роман Кравець (автор фото – Назарій Мазилюк, джерело: pravda.com.ua) |
Крім того, напередодні Дня української державності історик Олександр Алфьоров дав інтерв’ю газеті «Експрес», в якому пояснив, коли християнство з’явилося на сучасних українських теренах; що відомо про охрещення Русі київським князем Володимиром; які культурні й політичні наслідки мала ця непересічна історична подія; як і чому нею віддавна маніпулює російська пропаганда.
«Загалом наша Церква — одна з найстаріших православних церков світу, хоч її назва, як і назва держави, змінювалася через різні обставини. Як інституція вона виникає вже в III — IV століттях і тоді називається Скіфською єпископією (за назвою народу, який мешкав на цій території).
Для розвитку нашої Церкви особливим етапом є IX століття, коли на територіях сучасної України, а саме в Криму, відбувалася місія Кирила та Мефодія. Також важливим було те, що у 880-х роках патріарх константинопольський Фотій Великий долучився до перших спроб охрещення Русі. Тоді прийняв християнство князь Аскольд, який нині проголошений святим. Пізніше Руссю правила ще одна християнка — княгиня Ольга.
Але саме Володимир Святий впровадив християнство як офіційну релігію. Загальноприйнято вважати, що хрещення відбулося у 988 році, однак історики припускають, що це могло статися на рік пізніше».
«Коли Володимир перебрав владу від Ольги, Київська Русь була величезною державою, яка мала чималий скандинавський військовий контингент і об’єднувала під своєю владою різні племінні союзи. Тож у культурному аспекті ці території мали величезну палітру відмінностей. Володимир думав про те, як би зміцнити свою владу ще більше, але розумів, що це треба робити не лише силою, а й об’єднавши підданих своєї держави спільним світоглядом.
Тому ще задовго до прийняття християнства князь започаткував релігійну реформу, яка базувалася на об’єднанні кількох божеств, притаманних скандинавам і слов’янам. Йдеться про створення певного пантеону богів. Однак це йому не вдалося. Люди продовжували визнавати різних богів.
У літописі дійсно є опис того, як Володимир вирішує, яку віру прийняти. Русь сусідувала, наприклад, з Хозарським каганатом, який хоч і доживав свій час, але залишався доволі впливовим. Там державною релігією був юдаїзм. Іслам також відігравав важливу роль, адже Русь розташовувалася на перетині величезних торговельних шляхів. До християнства ж тяжів увесь західний і візантійський світи.
Перед князем стояв цивілізаційний вибір. Він розумів — аби бути адекватно сприйнятим у Європі та Візантії, треба бути християнином, правити християнською державою. Християнський світ уже тоді сприймав язичницькі країни як неосвічені, варварські, з якими годі про щось домовитися».
«Хрещення стало також перемогою над незнанням. Християнська релігія потребувала у своєму Богослужінні книгу, писаний текст. Це спонукало Володимира до розвитку книгописання. На Русі почали з’являтися центри переписування книг (вони стають масовим продуктом). Книги закуповували й за кордоном. Як наслідок — на Русі відкривали бібліотеки, наукові та філософські центри, будували храми».
«...[поширення християнства на Русі] відбувалося дуже неквапливо. Примусові акції щодо цього Володимир міг здійснювати хіба в Новгороді та Києві. На всіх інших територіях хрещення проходило повільно, і ніяких страт за непокору, про які можна прочитати в різних дослідників, насправді не було. Підтвердженням цього є й те, що навіть через 100 років після смерті Володимира Великого на Русі ще відбувалися так звані язичницькі повстання».